Смерть і реінкарнація

Смерть і реінкарнація – Дорога Вічності.

І всі вони прийдуть, всі прийдуть знов –

Допоки триває світ.

Він кожну билиночку береже –

Чи ж випустить душу з рук?

Редьярд Кіплінг.

Зміст:

• Передмова.
• Розділ 1. Королівство смерті.
• Розділ 2. Смерть – це кінець?
• Розділ 3. Повість Безмежності.
• Розділ 4. Смерть і життя – вічні брати.
• Розділ 5. Життя і Смерть – вищі й нижчі світи.
• Розділ 6. Реінкарнація – славетне паломництво.

 

Передмова

Сама згадка про смерть наповнює жахом наше серце. Ми відчуваємо, що смерть – безжальне і неминуче завершення нашої подорожі на Землі, руйнівниця усіх надій, і, поки можливо, ми уникаємо самої згадки про неї. Та коли смерть торкається кола наших близьких, ми приголомшені відчуттям вічної втрати. Ми раптово усвідомлюємо власну обмеженість і можливість смерті.

Уникнути смерті неможливо, та чи можемо ми уникнути страху смерті? У цій книзі повністю просвітлений духовний Вчитель говорить нам, що позбутися страху смерті можливо. Яким чином? Осягнувши глибинне значення смерті як короткого спочинку на шляху нашої свідомої духовної еволюції в Серці Творця. Шрі Чинмой дуже переконливо говорить нам про безсмертя душі, нашої божественної суті, яка, не знаючи страху, наближається до свого просвітлення через безліч життів і безліч форм. Смерть, пояснює він, всього-на-всього зупинка, можливість оновлення і осмислення, яка надається душі перед ще однією подорожжю на Землю.

Прості, влучні слова Шрі Чинмоя прояснюють всі наші сумніви, тамують занепокоєння з приводу смерті. З великою майстерністю він розповідає як про переможний марш реінкарнації, так і про унікальну можливість провести життя на нашій всевишньо обраній планеті. Ніщо ніколи не втрачається, сама смерть схиляється перед незглибимістю душі. Це вражаюча оповідь, втілена в чіткі і зримі слова знавцем Незнаного.

Розділ 1. Королівство Смерті.

Запитання: Чому необхідно вмирати? Чому душа не може постійно розвиватися у тому ж самому тілі?

Шрі Чинмой: Поки що смерть потрібна, смерть необхідна. Ми не в змозі робити щось безперервно тривалий час. Ми граємо сорок п ять хвилин чи годину, а потім стомлюємося і маємо відпочити. Так само і з нашими прагненнями. Скажімо, ми прожили на землі шістдесят-сімдесят років, та з них тільки двадцять чи тридцять днів ми присвятили медитації, приділяючи їй всього кілька годин. Медитація звичайної людини не може тривати і години – звідки ж вона отримає прагнення і поривання, свідомість, реальність, що ведуть до вічної Істини, до всеосяжної Свідомості?

Поки що смерть певним чином допомагає нам. Вона дає можливість трохи спочити. Потім, коли ми повертаємося на Землю, ми приходимо з новою надією, новими пориваннями, новим світлом. Якби ми мали свідомі поривання, якби в наших серцях безупинно палало полум’я і линуло вгору, ми зрозуміли б, що фізичну смерть можна легко перемогти. Настане день, коли не буде потреби в смерті. Та поки що ми занадто слабкі, такої здібності в нас немає. Духовні Вчителі, високі і вільні душі, вже мають владу над смертю, але вони залишають тіло, коли від них цього захоче Бог.

Звичайна людина, що несе на своїх плечах тягар великої сім ї протягом двадцяти, тридцяти чи сорока років, скаже: «Тепер я стомлена. Мені потрібно спочити». І смерть їй потрібна, бо душа йде до царства душ і насолоджується спочинком. Та для божественного воїна, для шукача Сокровенної Істини смерть не має сенсу. Він хоче перебувати у постійному, безупинному розвитку і русі. Він буде намагатися жити своїми пориваннями, вічними пориваннями. Завдяки ним він і спробує подолати смерть, щоб мати можливість весь час проявляти Божественне в собі.

Запитання: Чи може людина дізнатися, що таке смерть, ще перебуваючи на Землі? Чи можна увійти у смерть?

Шрі Чинмой: Можна легко дізнатися, що таке смерть, перебуваючи в дуже глибокій медитації. Я проходив через досвід смерті сотні разів. І я також безліч разів у медитації виходив за межі смерті, коли допомагав своїм учням. В трансі можна потрапити до багатьох світів, багатьох рівнів, багатьох планів свідомості далеко за межами володінь смерті.

Іноді ми можемо супроводжувати душу, що залишає тіло, і тоді отримуємо повний досвід смерті, не залишаючи життя. Вперше я зробив це, коли померла одна з моїх сестер. Мені тоді було вісімнадцять. Я володів цією силою, тому я супроводжував душу сестри у світ смерті протягом трьох годин. В таких випадках виникає повне відчуття смерті. У вас немає відчуття тіла, тільки свідомість злітає високо-високо, мов повітряний змій. Якщо ви маєте таку силу, можна в житті отримати справжній досвід смерті. Це легко під час медитації. Ви триматимете тіло у країні життя, а своє світло-свідомість – у країні смерті.

Запитання: Чи могли б Ви пояснити духовне значення цієї практики чи потребу у ній?.

Шрі Чинмой: Потреби немає. Та якщо ви бажаєте дізнатися про це, ви легко можете дізнатися. Ці знання ні на йоту не допоможуть в осягненні Бога, але якщо є час і терпіння, якщо є сильне прагнення, від цього не буде шкоди. Припустимо, що ми йдемо по дорозі. Ми можемо йти прямо до цілі, чи, якщо побажаємо,  можемо прогулятися навколо, помилуватися краєвидом, зірвати плоди, і, ласуючи ними, продовжити шлях. У духовному житті кожен з нас до того, як осягнути свою душу, хоча б раз матиме досвід смерті.

Запитання: Чи болісна смерть?

Шрі Чинмой: Це залежить від людини. Якщо вона не практикувала молитву й медитацію, якщо її життя не було духовним, то розлучатись з землею буде насправді боляче, бо вона не схоче зректися перед Волею Бога.  Перш за все, в неї немає знання або відчуття Божої Волі. Крім того, вона не відчуває свідомого Захисту, Керівництва і Турботи Бога, а тому почувається повністю розгубленою. Вона нічого більше не в змозі зробити у цьому світі, в іншому світі все невідоме. Якщо немає духовних поривань, є безмежний жах, бо звичайні люди відчувають, що смерть – це щось повністю невідоме.  Вони не знають, куди веде шлях. А шукачі знають, що шлях веде їх до Всевишнього, до Господньої Оселі. Вона ще невідома для них, але та свідомість, той план є місцем миру і відпочинку. Він належить Всевишньому, їхньому вічному Батьку. Тому в них немає страху.

Крім того, звичайно, існує і фізичний біль. Під час смерті, до її останньої хвилини, якщо людина страждає від хвороби і не в змозі звільнитися, кинувши свою хворобу у щось високе, безмежне, її останні дні будуть надзвичайно болісними. Навіть остання мить буде дуже болісною, тому що смерть, істота смерті прийде до неї в дуже руйнівній формі. Уособлення смерті, істота смерті з’являється перед кожним у різному вигляді, залежно від досягнень і проявлення душі на Землі.

Звичайні люди, що не знають духовних поривань, які живуть у темному світі задоволень, відчувають, що смерть – жахлива і безжальна істота, темна, невблаганна сила. Істота-смерть має багато підлеглих, і іноді вони проходять перед помираючим, і тоді людина бачить тигрів або величезних створінь і тремтить від жаху. Та щирі шукачі побачать свого духовного Вчителя чи променисту істоту, янгола, що візьме їх до своєї колісниці. Ці люди  багато років наполегливо працювали на Землі, і ось тепер Мати-Земля віддає їм свою благословенну і божественну вдячність. Їхній Внутрішній Рульовий або Гуру супроводжує їх, і вони бачать перед собою милосердну Руку Всевишнього, що веде їх на інший Берег у Своєму Золотому Човні. Під час смерті дехто бачить своїх рідних, з ким давно розлучила смерть. Їхні найближчі приходять, бо той, хто знає шлях, може привести їх до нового світу.

Коли ми в кайданах невігластва, під час фізичної смерті в нас і навколо нас існуватиме біль. Цей біль виникає через невігластво людського розуму і людського тіла, що не дає увійти до світу смерті і вийти за межі світу смерті  цілеспрямовано і свідомо.  Але коли завісу невігластва зірвано, то болю бути не може, ані в смерті, ані в атмосфері світу. Якщо ми можемо увійти в корінь свого страждання і болю, яким є невігластво, і подолати його Світлом своєї душі, то смерть буде просто шляхом,який веде нас до іншого берега. Цей інший берег – то  Світло Вічне, яке вказує шлях, захищає, формує і змінює нас протягом Вічності.

Запитання: Як можна подолати страх смерті?

Шрі Чинмой: Поки що ви боїтеся смерті, тому що думаєте про себе як про тіло, розум і відчуття. Але настане день, коли, завдяки вашим духовним пориванням, молитві й медитації, ви будете думати про себе не як про тіло, а як про душу. Ви будете думати про себе як про свідомий інструмент Бога. Оскільки Бог всюдисущий і Він використовує вас, щоб проявити Себе, як Він може віддати вас смерті?

Подолання страху смерті залежить від того, наскільки ви любите Бога і наскільки щиро ви Його потребуєте. Якщо ви потребуєте когось, ви негайно отримуєте до цієї людини певний внутрішній доступ. Якщо ви одухотворено, віддано і постійно потребуєте Бога, то у внутрішньому світі ви отримуєте вільний доступ до Любові Бога, Співчуття Бога, Турботи Бога.

І якщо ви завжди зможете відчувати Любов Бога, Його Співчуття і Турботу, то як ви можете боятися смерті? У ту мить, коли ви відчуєте, що потребуєте Бога, а Він потребує вас,  в ту мить, коли відчуєте Бога в собі, перед собою, навколо себе, смерті для вас більше не існуватиме. Коли Бога немає у вашому розумі, коли Бога не відшукати в вашому серці, коли ви відчуваєте, що ніде поруч з вами немає Бога, тоді смерть існує для вас. А інакше – де смерть? Це фізичне тіло може залишити Землю, але душа, свідома частинка Бога, свідомо залишиться в Богові і для Бога протягом цілої Вічності.  І вам вибирати, чи вважати себе тілом, чи душею. Якщо ви вважаєте себе тілом і не маєте поривань, то у духовному житті ви вже мертві.  Але якщо ви вважаєте себе душею, це означає, що ви вже встановили внутрішній зв’язок з Богом. Якщо ви знаєте, що душа – ваша істинна реальність, у вас не буде ніякого страху смерті.

Запитання: Чи може медитація допомогти людині подолати страх смерті?

Шрі Чинмой: Звичайно. Медитація може легко допомогти шукачеві подолати страх смерті. Медитація означає свідоме спілкування з Богом. Якщо хтось може встановити єдність з Богом, який – саме Життя, то страху смерті бути не може. Він не лише переможе страх смерті, він переможе й дещо інше. Він переможе власні сумніви про існування Бога в своєму житті і в житті інших людей.  Нам дуже легко відчувати, що Бог існує тільки в нас, чи тільки в духовних людях. Та якщо ми практикуємо медитацію, то нам стає зрозуміло, що Бог існує не тільки в нас, але і в людях, котрі нам не подобаються чи котрих ми не цінуємо.

Запитання: Чому так багато людей довго страждають від болю, вмираючи?

Шрі Чинмой: Багато хворих хочуть померти, тому що їхній біль є нестерпним. Вони хочуть звільнитись від страждань. Але чому вони все одно залишаються в житті і страждають? Тому що очищення їхньої природи ще не завершено. Через очищення ми вступаємо у вище життя і більш проявлену  божественність. Ось де діє закон карми. У наших минулих життях ми чинили багато неправильного. Саме через такі фізичні страждання ми очищуємось. Цей досвід необхідний, тому що завдяки ньому у свідомості людини народжується нова мудрість. Але коли хтось гірко страждає, ми не повинні думати про минулі вчинки цієї людини –  що він вів негідне життя чи мав поганий характер, і через це він тепер страждає. Ні, давайте станемо єдині з досвідом, який він отримує. Коли ми єдині з досвідом, ми відчуваємо вдоволеність у своєму людському єстві.

І потім, мушу сказати, що закон карми непростий, він дуже, дуже ускладнений. Деякі душі дуже чисті й духовні, та вони також страждають, вмираючи. Це через їхню минулу погану карму? Ні, це тому, що вони ототожнюються з людством і хочуть пройти через найстрашніші страждання. Більшість духовних Вчителів дуже болісно вмирали. Чому? Вони могли за своїм бажанням залишити тіло, але не зробили цього. Натомість вони хворіли на рак та інші страшні хвороби і вмирали тільки після величезних страждань. У таких випадках відбувалося те, що вони  входили у страждання людства і намагалися відчути, як людство страждає. Допоки ми не ввійдемо до страждання людства, все тільки теорія, в котрій немає нічого практичного. Але якщо страждають звичайні люди, ми бачимо, що діє закон карми, колесо карми.

Однак, якщо хтось вмирає від раптового серцевого нападу, це необов’язково свідчить про його виняткову релігійність чи духовність. Ні, Бог хотів  отримати через нього саме такий досвід саме в цей час, і можливо,  також через його рідних. Тут не може бути мови про хороших і поганих, божественних і небожественних – лише про те, який досвід  в цій людині в певний час хотів отримати Бог. Врешті-решт, все, що ми бачимо і все, що ми маємо, є досвід Бога.

Запитання: Чи може духовна людина, яка страждає від болю, вмираючи, через медитацію перетворити свій біль на радість?

Шрі Чинмой: Якщо людина – щирий духовний шукач, то під час її смерті прийде велика радість.  Хоча фізичне може страждати, захват душі вийде в ній вперед і дасть змогу свідомо практикувати медитацію. Іноді, коли ми свідомо входимо в біль, то в самому болю наша сміливість стає радістю.

Можна свідомо увійти у біль під час серйозної операції. Коли я був юнаком, вісімнадцяти чи дев’ятнадцяти років, я зробив це під час серйозної операції. Коли лікар оперував мене, я свідомо увійшов у біль і відчув справжню радість. Я посміхався до лікаря, а він не міг цього зрозуміти. Кожен може зробити це.

Запитання: В одній з медитацій у своєму щоденнику Ви зазначили, що смерть – це перешкода. Я завжди вважав, що на Вашу думку смерть – перехід, який просто дозволяє народжуватися знов і постійно здійснювати прогрес.

Шрі Чинмой: Дуже добре. Я сказав, що смерть – перехід. Я сказав, що життя і смерть – ніби дві кімнати: життя – моя вітальня, смерть – моя спальня. Коли я говорю, що смерть – перешкода, я говорю про смерть з іншої точки зору. Що таке перешкода? Перешкода – те, що не дозволяє нам йти далі. Це межа, яку ми не можемо перейти.

Це життя – золота можливість, що дана нам Всевишнім. Але можливість – то одне, а досягнення – то зовсім інше. Наша духовна еволюція, наш внутрішній прогрес невпинний, дуже повільний і водночас найбільш значущий. Звичайно, є люди, які сотні і тисячі життів перебуватимуть у звичайному, природному колі смерті і народження. І одного дня в Вічності Бога вони осягнуть Бога. Але деякі справжні, щирі шукачі дають одухотворене обіцяння, що в цій інкарнації, тут і зараз, вони осягнуть Бога.

Вони говорять так, незважаючи на те, що їм відомо, що це не перше і не останнє життя. Але вони знають, що є люди, які осягнули Бога, і вони не хочуть чекати якоїсь іншої інкарнації у далекому майбутньому. Вони відчувають, що життя без осягнення Бога не має сенсу і вони хочуть здобути осягнення якнайшвидше. У таких випадках, якщо приходить смерть, а вони ще не осягнули Бога, то смерть є перешкодою. Якщо комусь судилося померти в п’ятдесят років, та він щиро прагне духовності, то, якщо він зможе з милосердного дозволу Всевишнього відкласти смерть ще на двадцять-тридцять років, то що він робитиме протягом цього часу? Він буде продовжувати свої щирі поривання, свою найбільш глибоку медитацію, своє найвище споглядання. Він буде як бігун, що мчить до своєї Мети без перешкод. Протягом цих додаткових двадцяти-тридцяти років він, можливо, досягне самого краю, де перебуває його Бог.

Але якщо втрутиться смерть, у цьому житті він не осягне Бога. У наступній інкарнації дуже небагато душ можуть одразу ступити на той самий шлях поривання. Щойно людина вступає у світ, небожественні космічні сили приходять і нападають, і невігластво, обмеженість і недосконалість світу намагаються затьмарити душу. У роки дитинства ми нічого не пам’ятаємо. Дитина невинна, нерозумна, безпомічна. Потім, через кілька років, починає діяти розум. У віці від восьми до дванадцяти років розум все ускладнює. Тому протягом перших одинадцяти, дванадцяти чи тринадцяти років наступної інкарнації майже всі душі, навіть будучи великими і духовними, забувають свої минулі досягнення і глибинний духовний поклик. Але є духовні Вчителі і видатні шукачі, до яких ще в дитинстві приходять високі досвіди, які починають думати і співати про Бога у дуже юному віці. Та зазвичай немає міцного зв’язку між досягненнями душі на Землі в її минулій інкарнації і роками дитинства у наступній інкарнації. Зв’язок є, найтонший зв’язок, але він не діє як слід у перші дванадцять чи тринадцять років.

Деякі душі не виходять на рівень поривань минулої інкарнації до п’ятидесяти-шестидесяти років. З духовної точки зору ці п’ятдесят чи шістдесят років наступної інкарнації – просто марнування часу. Отже, якщо у цій інкарнації ми втратили п’ятдесят років, і у  минулій інкарнації ще двадцять чи тридцять – це вісімдесят років змарнованого часу. У такому випадку я кажу, що смерть – справжня перешкода. Ми маємо подолати цю перешкоду своїми пориваннями, своїми невпинними пориваннями.Поривання мають бути як пуля. Вона має пройти крізь стіну-смерть.

Та хоча на це буде потрібен деякий час, поступово внутрішня сутність людини свідомо вийде вперед, і вона у наступній інкарнації почне молитися Богу і медитувати на Бога дуже сильно і щиро. І тоді людина побачить, що насправді нічого з її минулого не було втрачено. Все було збережено у свідомості Матері-Землі, що є сховищем усього. Душа знатиме, скільки вона досягла на Землі, і все дуже надійно збережеться у земній свідомості, ніби у банку. Ви кладете гроші на депозит у банк. Потім ви можете поїхати до Англії, і через шість років можете повернутися і зняти гроші. Те саме робить душа, коли залишає Землю на десять-дванадцять років. Усі досягнення душі у Матері-Землі залишаються недоторканними. Потім Мати-Земля повертає їх знов, коли душа приходить на Землю працювати далі для Бога.

В більшості випадків ніщо не втрачається, крім часу протягом років дитинства. Але краще осягнути Бога за одну інкарнацію, щоб ми не втрачали свідомих поривань протягом перехідного періоду. Якщо ми зможемо залишитись на Землі на п’ятдесят чи сто років з найсильнішими і найщирішими пориваннями, ми зможемо багать чого досягти. Якщо ми отримаємо справжню допомогу від духовного Вчителя, то можна осягнути Бога за одну інкарнацію, чи дві-три. Якщо немає справжнього Вчителя і немає поривань, на це потрібні сотні і сотні інкарнацій.

Запитання: Що краще за все робити, коли ми вмираємо?

Шрі Чинмой: Для духовної людини краще за все пам’ятати про присутність свого Вчителя. Рідні і близькі мають поставити фотокартку духовного наставника прямо перед шукачем, щоб Вчитель був духовно поруч під час його останнього подиху. Хай Вчитель буде у самому подисі, в найостаннішому подисі  шукача. І тоді це буде обов’язком, відповідальністю внутрішнього провідника зробити все те, що необхідно. Ваш Вчитель залишить тіло задовго до того, як залишите тіло ви, отже, ви можете медитувати на мене, і я допоможу вам.

Минулого року помер ваш батько. Якби ви фізично були поруч, те, що вам слід було б робити – медитувати найбільш одухотворено. Хоча ваш батько не був моїм учнем свідомо, не прийняв наш шлях, хто знає, що він робитиме у наступних інкарнаціях? Ви знали, що є хтось, хто міг допомогти вашому батькові, коли він вмирав, тому вам слід було медитувати на мене. Ми завжди знаємо, хто може нам допомогти. Коли людина хворіє, ми звертаємося до лікаря. Коли у людини проблеми з законом, ми отримуємо допомогу від юристу. Щоб допомогти батькові, ви одразу мали б подумати про мене, медитувати на мене.  Якби у вас було величезне поривання чи духовна сила, ви віддали б йому всю свою духовну силу. Але поки що ваша духовна сила – то ваші поривання, а джерело ваших поривань – ваш Вчитель, ваш Гуру.  Тому, якщо ви хочете допомогти рідним, треба допомагати саме так.

Але коли йдеться про інших людей, то для того, щоб дізнатися, що краще за все робити, коли вони вмирають, вам треба знати, хто давав їм найбільшу радість на Землі, в кого вони вірили найбільше. Якщо хтось був сповнений віри у Христа, то, навіть якщо ви не є послідовником Христа, ви маєте тої ж миті свідомо і з великою відданістю закликати присутність Христа. Можете уголос повторювати ім’я Христа, принести людині зображення Христа, почитати з Біблії.  Так ви допоможете людині у її пориваннях. Якщо вмирає хтось духовний, хто знає мене, вам слід читати мої книжки і говорити про мене. Але якщо ця людина – просто ваш знайомий, треба зміцнити її віру так, як це зрозуміло їй.

Запитання: Чи треба якось по-особливому медитувати на людину, яка вмирає?

Шрі Чинмой: Скажімо, ви прийшли відвідати простого знайомого у лікарні. Тоді вам слід зосередитись на його серці. Не треба дивитись на людину, просто повністю зосередьтесь на її серці.

Спочатку спробуйте уявити коло на її серці, і спробуйте відчути, що це коло обертається, наче диск. Це означає, що енергія життя свідомо обертається всередині поривань, у внутрішньому єстві людини, яка хвора. Через свою концентрацію й медитацію ви входите у серцебиття людини. Коли ви входите у серцебиття, то ваша свідомість і згасаюча чи сповнена поривань свідомість іншої людини обертаються разом. Поки вони обертаються, моліться усім єством до Всевишнього, який є вашим Гуру й Гуру кожного: «Нехай буде Твоя Перемога. Нехай Твоя Воля здійсниться у цій людині. Я хочу тільки Твоєї Перемоги». Перемога не обов’язково означає, що людина одужає.

Ні, можливо, Бог вирішив, що цій людині час залишити тіло з дуже поважної причини. Якщо ви молитесь Богу зі зреченням і людина залишає тіло, то ви здійснюєте Волю Бога, ви боретеся за Перемогу Бога. Якщо Бог хоче забрати її на Небеса, щоб вона там робила щось для Нього, то коли людина залишає тіло, це стає Його Перемогою. Якщо ви молитесь про Перемогу Всевишнього з усіх своїх поривань, ви передаєте всю відповідальність Всевишньому. А якщо ви можете свідомо віддати всю відповідальність Всевишньому, ви робите те, що треба.

Запитання: Яким має бути ставлення рідних, коли хтось близький помирає?

Шрі Чинмой: Ми всі наче пасажири поїзду. Один з пасажирів прибув до своєї зупинки. Тут він має зійти, а ми поїдемо далі і подолаємо певну відстань. Тут нам необхідно знати, що цей час смерті санкціоновано Всевишнім. Без згоди чи  вимушеної згоди Всевишнього жодна людина не може померти. Тому, якщо у нас є віра у Всевишнього, якщо у нас є любов і відданість Всевишньому, ми будемо відчувати, що Всевишній безкінечно співчутливіший за будь-яку людину, набагато співчутливі ший за нас, коли ми хочемо втримати близьких біля себе. Навіть якщо вмираючий – наш син, чи наша мати чи батько, нам треба знати, що ця людина набагато дорожча Всевишньому, ніж нам. Всевишній нам і Батько, і Мати.

Якщо один з членів сім’ї йде до батька чи матері, інші ніколи не будуть сумувати. Якщо ми увійшли у духовне життя і хочемо отримати справжню радість, ми маємо знати, що отримати цю радість можна лише віддаючи своє життя Волі Всевишнього. Ми, можливо, поки що не знаємо, в чому Воля Всевишнього, але знаємо, що таке самозречення.

Якщо Всевишній хоче забрати когось з нашого життя, ми маємо прийняти це. «Хай здійсниться Воля Твоя». Якщо зможемо сприймати це так, отримаємо найбільшу радість. А наша радість дуже допоможе людині, яка залишає життя. Коли ми повністю зрікаємося перед Всевишнім, це зречення стає додатковою силою для душі, що вирушає у путь, яка страждає тут у кайданах. Тому якщо ми насправді зречемося своєї волі перед Волею Всевишнього, це зречення неодмінно принесе спокій, безмежний спокій душі, що має ось-ось піти з земної сцени.

Ті, хто почали медитувати й концентруватись, отримують спалахи знання про свої минулі інкарнації. Якщо ми віримо, що мали минуле, і знаємо, що маємо теперішнє, то ми можемо також відчути, що матимемо майбутнє. Знаючи це, ми завжди повинні усвідомлювати істину – не існує смерті. В Бхагавад-Гіті сказано: «Як людина скидає свій старий одяг і одягає новий, так само і душа скидає це фізичне тіло і одягає нове тіло». Коли ми знаємо, що людина, яка вмирає, просто залишає це тіло перед тим, як прийняти нове тіло, і якщо вмираюча людина також має це знання, то звідки візьметься страх?

Ми не знаємо, чим насправді є смерть, саме тому ми хочемо залишитися на Землі якнайдовше. Але справжня смерть – не розкладання фізичного тіла. Справжня смерть, духовна смерть – це дещо інше.

Запитання: Гуру, у мене був юний друг, який помер усього шість тижнів тому, і за день до смерті він сказав батькові, що помре наступного дня. Так і сталося. Як він міг знати?.

Шрі Чинмой: Чому б ні? Чи він не Боже дитя? Під час смерті, якщо весь час думати про Бога, можна отримати послання від свого внутрішнього єства. Коли відходила моя мати, сталося так, що я був у свого дядька за шість миль звідти. Мати страждала від зобу. Рано вранці вона сказала: «Сьогодні я залишаю тіло. Куди пішов Мадал? Покличте його».

Потім двоюрідний брат приніс мені цю звістку, і я прийшов. Вона взяла мене за руку, подарувала мені посмішку, свою останню посмішку. Вона пішла з життя за хвилину після того, як я прийшов, ніби вона чекала на мене. Тут я маю бути щирим. Моя мати була дуже, дуже духовною, вона практикувала духовне життя в його найвищому сенсі. Але про вашого друга я маю сказати, що  сотні і тисячі людей знали заздалегідь, коли вони мають померти. Для духовних людей це взагалі дуже легко. Часто вони знають за кілька місяців наперед.

Запитання: Чи написано в людини на долоні, коли вона має померти?

Шрі Чинмой: Не завжди можна прочитати це на долоні. Якщо станеться нагла смерть, написане на долоні може бути неправильним. Слід дивитись на лоб, тоді можна безпосередньо відчути вібрацію. На лобі людини можна побачити, що станеться з нею завтра, і, якщо має статись нагла смерть, знак цього буде на носі.

Колись у мене був дуже щирий і відданий друг. Його звали Раві. Одного вечора, близько шостої години, ми тренувалися в метанні спису. Коли я взяв у нього спис, то побачив на списі сили смерті. Я подумав: «Краще за все про це забути і помолитись Богу». Мені не хотілося нічого знати. А наступного дня я спускався по східцях і побачив його внизу. Біля нього були ті  самі сили, та я переконав себе, що мені просто здалося. За годину чи півтори я дізнався, що сталася аварія. Він їхав на мотоциклі за вантажівкою, і з ним був його друг. Вантажівка призупинилася, і він думав, що також зупиняється, та помилково натиснув не той важіль. Швидкість збільшилася і відбулася аварія. Водій вантажівки почув брязкіт. Він і відвіз обох друзів до лікарні. Вони лежали в одній палаті. Мати Раві хотіла побачити сина, але їй не дозволили – лікар сказав, обидва потерпілих в тяжкому стані. Я думаю, він прожив близько трьох годин. Так я побачив сили смерті під час метання спису. В день, коли він помер, мало бути змагання з метання спису, але я туди не пішов – я пішов на похорон. В цьому випадку його смерть була неминучою.

Запитання: Коли людина хвора і з погляду медицини немає шансів на одужання, чи правильно розповісти їй це і почати готувати до відходу?

Шрі Чинмой: Це дуже складне питання; в кожному випадку треба вирішувати окремо. Більшість людей хочуть жити, вони не хочуть вмирати, бо не знають, що таке смерть. Вони думають, що смерть – кат, який поведе їх на тортури і буде знущатись, допоки не знищить остаточно. Якщо чиясь карма скінчилася і Всевишній хоче, щоб ця душа залишила тіло, а у виталі людини є нездійснені бажання – хоч душа і не має цих бажань, людина захоче залишитися на Землі. Вона не захоче підкорятись Волі Всевишнього. Як треба чинити в такому випадку? Якщо ви скажете, що вона вже пройшла через усі необхідні досвіди у цьому тілі і Бог більше не воліє лишати її на Землі, людина сприйме ці слова по-іншому. Вона скаже: «Ні, це не Бог, це ти бажаєш моєї смерті». Вона вважатиме вас жорстоким. Тому якщо ви знаєте, що Воля Всевишнього у тому, щоб людина пішла з життя, краще у мовчанні поговорити з її душею, спробувати надихнути її триматись Божої Волі.

Та якщо вмираючий є духовним шукачем, він сам попросить рідних і найдорожчих: «Моліться, щоб Господь прийняв мене. Я скінчив свою земну гру. Почитайте мені з духовних книг – зі Святого Письма, Біблії чи Гіти. Допоможіть мені чути тільки божественне, це дуже допоможе вирушити в подорож». Дуже багато людей в Індії, коли відчувають, що наблизилась їхня смерть, говорять: «Що швидше Він забере мене до Себе, то краще». Коли помирала моя мати, вона постійно читала Гіту впродовж останніх кількох днів. «Я йду до свого вічного Батька, – думала вона.  – Треба підготуватися». Така хвора людина отримає велику радість, свідомо виконуючи Волю Всевишнього.

Запитанння: «Чи завжди лікарям треба якнайдовше підтримувати в людині життя?»

Шрі Чинмой: Якщо йдеться про людину духовності, лікарі і рідні мають якнайдовше підтримувати в ній життя, бо духовні люди постійно змагаються зі смертю. Та на порозі смерті опиняються й інші люди. Якщо дати їм шанс прожити ще 24 години, вони жодного разу за цей час не прошепочуть ім’я Господа. Але якщо вмираючий матиме можливість ще хоч раз за життя повторити Ім’я Бога всією щирістю серця, це буде досягненням для його душі. І воно додасться до інших досягнень, і у наступному народженні його життя буде трохи кращим.

Деякі люди в Індії можуть жити понад двісті років і не мають часу помолитись Богу навіть раз чи двічі на рік. З духовної точки зору вони не живіші за уламок скелі. Кожен зайвий рік для них – лиш марнування часу. Та якщо людина зможе всього на годину довше лишитись на Землі і протягом цієї години молитися Всевишньому, їй краще лишитися на Землі. Навіть якщо хтось підсвідомо звертається до Бога, йому слід якомога довше лишатись.

Запитання: Якщо смерть станеться з провини лікаря, чи отримає лікар погану карму?

Шрі Чинмой: Якщо лікар свідомо скоїть щось неправильне, він створить величезні проблеми для своїх майбутніх життів. Лікарі не досконалі – вони можуть не знать чогось у медицині. Якщо лікар припускається помилки і, як наслідок, гине людина, Всевишній вибачає його невігластво. Якщо лікар не може приділити кожному з пацієнтів належної уваги через свою перевантаженість, Всевишній дивиться, чи була в цьому його провина. Та якщо він навмисне вбиває, щоб позбутися пацієнта, він не уникне закону карми.

Запитання: Одна дівчина не приходить до свідомості вже кілька тижнів. Лікарі говорять, що так може тривати роками. Що Ви можете сказати про випадки, коли людина живе без свідомості?

Шрі Чинмой: Якщо є хоч краплина надії, що в людині б’ється життя, слід намагатися втримати її на Землі. Допоки душа перебуває в тілі, надія ще є. Якщо вона залишатиметься протягом п’яти місяців, у цьому може бути певний сенс.

Запитання: Але лікарі не намагаються повернути її до свідомості, вони просто підтримують життя в її тілі. Вони говорять, що її мозок більше не функціонує. Мозкові хвилі не виникають.

Шрі Чинмой: Їм слід продовжувати, бо в ній ще не згасло життя. Якби душа відлетіла, жодний пристрій не підтримував би живим її тіло довше, ніж декілька годин. Якщо господар вийшов з будинку, ви відчуєте його присутність. Так і серце продовжує битись, допоки в тілі тріпоче душа.

Запитання: Чи є якийсь сенс у подібних досвідах?

Шрі Чинмой: Всевишній діє згідно з законом карми. Уявіть, що батьки в минулій інкарнації зробили дівчинці щось справді жахливе. Душа дитини говорить: «Гаразд, в наступній інкарнації я очищу вас. Я буду довго, довго і повільно вмирати. Цим ви маєте розплатитись за свій поганий вчинок, і ми будемо квиті». Якщо душа знає, що людина вже не повернеться до життя, і якщо рідні теж знають, тоді це відплата за минуле.

Душа може насолоджуватись, може вчитись, може чекати слушного часу піти з життя. Ми вважаємо людину померлою, та звідки можемо знати, якого досвіду в цей час набуває її душа? Замість п’яти хвилин це може бути п’ять років. Можливе все. Буває і нездоровий досвід, але душа хоче його отримати. Звичайні люди іноді роблять щось протягом років, просто аби довести світові, що це можливо. Те, що вони роблять, не завжди є втішним чи надихаючим.

Запитання: Чи могли б Ви за допомогою сили волі змусити свою смерть зачекати?

Шрі Чинмой: Так, звичайно.

Запитання: Чи могли б Ви робити це безкінечно?

Шрі Чинмой: Духовні Вчителі можуть змусити смерть чекати на них безкінечно, якщо на те є Воля Бога. Людина набуває такої сили, коли стає духовно досконалою, коли досягає повного зречення перед Волею Бога. Учень приходить до свого Гуру і дає йому абсолютне зречення. Так само і Гуру має повністю зректися перед Богом-Безмежністю. У цьому зреченні він стає єдиним з Богом. Він не переступить Закону Божого, він просто намагатиметься його здійснити. І якщо Бог скаже: «Я хочу, щоб ти зараз залишив своє тіло», – він залишить тіло. Та якщо він бачить, що ворожі сили атакують його, намагаючись завчасно відібрати життя, він скористається своєю силою, тому що Бог хоче, щоб він жив далі і допомагав людству.

Така здатність не принесе жодної користі, якщо ви схочете  жити на Землі двісті чи триста років звичайним життям тварини. Черепаха живе сотні років, та не стає краща за людину. Нам потрібне пряме Просвітлення, осягнення Істини, осягненні Світла і осягнення Бога. Тут мають значення не прожиті роки, а наші досягнення.

Запитання: Чи боролися Ви коли-небудь з силами смерті, щоб порятувати чиєсь життя?

Шрі Чинмой: Цієї неділі я прийшов пізно на ранкову медитацію, оскільки боронив одразу трьох моїх близьких учнів від сил смерті. З двома мені це вдалося, а щодо третього я був зовсім не впевнений, що станеться далі. Лише наступного дня я дізнався, що він також виживе. Інакше того вечора ви б не побачили одного учня у Нью-Йоркському Центрі. З ним мав статися серцевий напад.

Та найсмішніше у цій історії те, що він був на ранковій медитації, поки я бився з силами смерті.

Запитання: Я працюю в онкологічній лікарні, де люди часто помирають. Іноді під час смерті я бачу на їхніх обличчях риси, що нагадують Вас. Чи могли б Ви пояснити, чому?

Шрі Чинмой: Через мою єдність зі Свідомістю Всесвіту я перебуваю в усіх. На Землі так багато справжніх шукачів, які не є моїми учнями. Духовно високі душі, що осягнули Бога, побачать тих, хто щиро молиться Богу під час смерті чи незадовго до смерті. Запевняю вас, що коли вони моляться Богу, Христу чи ще комусь, якщо вони по-справжньому щиро стукають у Двері Бога, то можуть побачити сяйво мого обличчя, обличчя Крішни чи Будди. Ми єдині зі Свідомістю Всесвіту. Я не зміг би сказати вам, хто ці люди. Їх сотні і сотні. Вони не є моїми учнями. Але вони линуть до Свідомості Всесвіту, і там отримують мою розраду і моє світло. Тому ви бачите мене на їхніх обличчях. Вони бачать мене, вони отримують співчуття і допомогу від моєї внутрішньої суті. В ту мить просвітлена частина моєї суті, мого внутрішнього буття йде до них і несе втіху, несе трохи світла, щоб їм трохи легше було в світі душі і вони могли повернутись на Землю з новим полум’ям поривань. Отже, якщо ви бачите мене на обличчі у вмираючого, значить, ця людина є шукачем. Необов’язково вона прийняла мене як Учителя, але якщо в неї дуже щирі поривання, через мою єдність зі свідомістю Всесвіту я можу прийти до неї.

Трапляється, що мої духовні діти у своїй медитації такі щирі і досягають такої єдності зі мною, що інші можуть побачити в них моє обличчя. Їхня сила концентрації на мені така чиста, така чиста, така безмежна, що учні бачать моє обличчя в них на обличчях – навіть обличчі жінки. Це траплялося декілька разів.

Запитання: Іноді люди спалюють себе на знак протесту проти війни. Що це означає з духовної точки зору?

Шрі Чинмой: Є багато сімей, де сини сильно сперечаються й б’ються. Тоді мати говорить: «Якщо ви не припините битися, я накладу на себе руки». Трапляється багато таких трагедій, коли мати чи батько йдуть з життя, не будучи в змозі вплинути на стосунки в родині. Тоді діти миттєво змінюються. Побачивши, що батьки померли через їхні сварки, вони починають нове життя. Але воно триває недовго, і суперечки починаються знову.

З духовної точки зору самогубство не досягає жодної мети. Мати приносить себе в жертву заради дітей. За допомогою фізичної жертви вона мала на меті створити гармонію, але в витальному світі не матиме порятунку і не матиме прощення. До того світу вона потрапить через свою необачність і залишиться там. Чому в неї не вистачило мудрості зрозуміти, що її діти – то діти Бога? Бог дав їй цих дітей – чому ж вона не просила в Бога для них просвітлення? Чому вона не молилась Богу про гармонію і спокій в їхніх серцях?

На Землі не стане більше світла, поки Всевишній не принесе це світло. Жертвуючи власні життя для привнесення у світ спокою, ми ніколи не вирішимо проблеми.

Багато духовних людей, мучениць і подвижників вбили себе, та це не вирішило проблем світу. Ці проблеми можна вирішити тільки пориванням, тільки щирою молитвою до Бога про просвітлення нашого буття – і тільки допоки ми лишаємось на Землі. Тілесній смерті людини ніколи не змінити обличчя світу. Його можна змінити лиш молитвою про Боже Благословення, Божу Милість і Божу Турботу.

Запитання: Чим відрізняється кремація від традиційного поховання?

Шрі Чинмой: Зовнішню відмінність ви розумієте: у випадку кремації тіло спалюється, при похованні тіло кладеться в землю у домовині. Індійці віддають перевагу вогню. Вони відчувають, що вогонь не лише спалює, а й очищує. У нас є бог вогню – Агні. Ми молимо Агні про очищення та розкриття нашої суті, а також віддаємо йому померлих.

З духовної точки зору ми знаємо, що тіло виникло з п’яти елементів – землі, води, повітря, енергії й ефіру. З п’яти елементів утворилася наша фізична оболонка, на п’ять елементів вона буде розкладена за допомогою вогню. За кремації фізичне тіло розкладається й в такий спосіб очищується, й таким шляхом відбувається його трансформація.

Ті люди Заходу, хто віддає перевагу похованню, також вбачають у цьому духовний сенс. Тут проявляється певне внутрішнє співчуття – ми послуговувались тілом багато років і не давали йому спочинку. І тоді ми говоримо: «Це тіло довго допомагало мені. Тепер душа відлетіла, наче пташка. Так дозвольте тепер моєму тілу спочити, покладіть його у домовину».

Ті, хто віддає перевагу кремації, відчувають, що тіло чинило багато неправильного, отже, воно потребує очищення. Ті, хто вважає правильним поховання, хочуть дати своєму тілу спочинок.

Запитання: Іноді люди заповідають своє тіло для наукових досвідів. Як це вплине на них з духовної точки зору?

Шрі Чинмой: Це не добре й не погано – просто справа індивідуального вибору. Вам відомо, що тіло іноді спалюється, іноді відбувається поховання. Щойно душа залишає тіло, вона більше не турбується про його долю. Коли пташка вилітає, клітка лишається порожньою, і з нею, кліткою, можна робити все, що завгодно.

Одна людина отримає втіху від думки, що після смерті її тіло перейде в лікарню і дозволить здійснити експерименти, які стануть у пригоді медицині майбутнього. А інша людина скаже: «Хай просто здійсниться Божа Воля через моїх близьких. Нехай вони поховають мене або здійснять кремацію, за їхнім бажанням». Вона лишає все на розсуд своїх родичів. Ще одна людина скаже: «Ні, я хочу збереження традиції. Нехай моє тіло буде спалено чи поховано за звичаями мого народу». Але жоден з цих поглядів не буде для Бога втішнішим за інші. Бог дав нам волю чинити вибір. Якщо оберемо кремацію, Бог скаже: «Чудово!». Якщо оберемо поховання, Бог скаже: «Чудово!». Якщо захочемо віддати тіло до лікарні для експериментів після того, як його залишить душа, Бог теж не буде невдоволений нами.

Запитання: Ви говорили про фізичну смерть. Чи не могли б Ви розповісти нам про смерть і народження, що відбуваються в духовному житті?

Шрі Чинмой: Коли ми всім серцем, щиро і без умов приймаємо життя духовності, ми відчуваємо, що це смерть нашого невігластва, земних бажань і обмежень. Це смерть нашої обмеженої, гнітючої, нерозкритої, темної свідомості у віталі. Саме вітал, а не тіло, прагне здійснення всіх земних бажань, тому ця смерть відбувається на вітальному плані. Коли по-справжньому вирушаємо в подорож духовного життя, ми проходимо через таку смерть. То є смерть нашого минулого, того, як ми творили своє минуле.

Ми побудуємо твердиню Істини своїми пориваннями, а не бажаннями, сумнівами й турботами. В минулого був свій спосіб показати нам Істину – та воно не спромоглося показати нам Істину, і тому сьогодні ми такі, якими ми є. Ми не знаємо, чи розкриє нам Істину сьогодення. Та ми вважаємо, що побачимо Реальність – або наступної миті, або в найближчому майбутньому, що вже розквітає в серці сьогоднішнього дня.

Одна з найбільших таємниць духовності в тому, що кожну мить ми вмираємо і народжуємось оновленими. Щомиті ми вбираємо у себе нову свідомість, нову думку, нову надію і нове світло. Коли народжується щось нове, ми відчуваємо, що і старе стає чистішим, глибшим, більш довершеним. Тож у житті високої духовності ми можемо щомиті спостерігати так звану смерть обмеженої земної свідомості та її перетворення на оновлену, яскравішу свідомість.

Запитання: Насправді я мав на увазі нове народження. Як можна знову стати подібним до дитини і здійснити це нове духовне народження?

Шрі Чинмой: Це має бути нове народження розуму, нове народження тіла і віталу. Воно має здійснитися у найглибшій, найпотаємнішій частині вашого єства, у частині, раніше сповненій темряви, недосконалості та обмежень. Коли проходите крізь таке народження й відчуваєте, що в вас народжується нова свідомість, будь-ласка, станьте цією свідомістю, і покладіть її, наче квітку, до вівтаря Всевишнього. Коли даруєте квітку, відчувайте, що це не квітку з дерева, а все своє єство ви покладаєте до Ніг Всевишнього. І тоді ви побачите, як ця квітка розквітає пелюстка за пелюсткою, й ви самі внутрішньо розквітнете й станете прекрасним, мов дитина. Всередині вас зростатиме маленька дитина, і ваш зовнішній вік не матиме ніякої сили. Але це станеться тоді, коли ви, окрилені пориваннями, повністю опануєте своє тіло, свій вітал, розум і серце, коли усе ваше єство стане квіткою і ви покладете її до Ніг Всевишнього.

На шляху духовного життя кожна людина неодмінно проходить крізь нове народження. Кожен має відчути себе свідомим, динамічним інструментом, дитям Бога. Він має відчути цю істину і стати цією істиною. Коли це станеться, дитина більше не буде дитиною, вона сама стане Божественістю.  А тоді осягнення Бога буде не лише можливим, а й неминучим. Лиш дитина має право сидіти на колінах у Батька, і Батько з любов’ю садить на коліна Своє дитя. Він пишається своєю дитиною, а дитина пишається своїм Батьком.

Запитання: Чи могли б Ви розповісти щось про Вічність і про Вічне Життя?

Шрі Чинмой: Як людина духовності, завдяки своєму внутрішньому осягненню я можу сказати, що душа безсмертна. Ми не вмираємо, ми знаємо, що ми вічні. Ми прийшли від Бога, ми існуємо у Ньому, ростемо в Ньому і маємо Його здійснити. Життя і смерть – наче дві кімнати, і перехід від життя до смерті є переходом з однієї кімнати в іншу. Зараз я знаходжусь у своїй вітальні, я говорю з вами, медитую з вами, дивлюсь на вас. Тут я маю показувати своє фізичне тіло, я маю працювати, бути активним, вести своє життя. Але є й інша кімната – спальня. Там я відпочиваю. Я сплю й не повинен нікому показуватись. Я сам для себе.

Ми приходимо із Безмежного життя, із життя Божественного. Ця Безмежність на коротку мить лишається на землі – для нас це п’ятдесят чи шістдесят років. В цей час в нас пульсує земне життя, ми знаємо земні межі. Та всередині земних меж квітне життя Безмежності. А потім це життя минає коридор смерті протягом п’яти, десяти чи двадцяти років. Коли ми входимо в цей коридор, душа залишає тіло для спочинку у царстві душ. Там, якщо людина була духовною, душа відновлює Вічне Життя, Життя Божественне, що існувало до народження, що є між народженням і смертю, є у смерті і водночас виходить за їхні межі.

Вже під час земного життя ми можемо увійти у Життя Вічне через поривання і медитацію. Але входячи до цього Життя, ми не можемо назвати його своїм, нам треба свідомо рости в ньому. Починаючи життя медитації, ми поступово повинні стати самою суттю медитації. А коли ми в змозі бути у медитації двадцять чотири години на день, ми постійно дихаємо Безмежністю. Внутрішньо ми стали єдині з душею. Коли ми живемо в тілі, скрізь сама смерть. Щойно страх ввійде в наш розум – ми помираємо. Щойно темні сили торкнуться нас – ми помираємо. Скільки разів на день ми помираємо! Страх, сумніви, турботи й бажання постійно вбивають нашу внутрішню суть. Та коли ми живемо у душі, ми не знаємо слова «смерть». Є лиш невпинна еволюція нашої свідомості, нашого окриленого життя.

Розділ 2. Смерть – це кінець?

Дев’ятого листопада 1970 року під час першої поїздки по Європі Шрі Чинмой прочитав наступну лекцію в Університеті міста Кент, Кентербері, Англія.

Смерть – не кінець. Смерть просто не може бути кінцем. Смерть – дорога. Життя – подорожній. А душа – провідник. Коли подорожній згинається від утоми, провідник просить його спочити, аби потім знову вирушити у свою путь.

У звичайному житті, якщо у людини немає поривань і вона насолоджується світом темряви, то є справжньою перемоггою смерті. В духовному житті, якщо шукач не прагне вищого світла, благословення й сили, він дозволяє смерті народитися в собі.

Чого ми можемо навчитися у духовного життя, в життя, яке воліє зникнення смерті? Життя духовності говорить нам: наше життя одухотворене і безцінне, час його благословенний і безцінний. Життя, не одухотворене часом, не має сенсу. Час, не одухотворений життям, позбавлений можливостей.

Наш розум думає про смерть. Наше серце думає про життя. Наша душа думає про Вічність. Ми можемо вийти за межі розуму й смерті. Ми можемо розширити своє серце і життя. Ми можемо здійснити душу й своє Безсмертя.

За межами розуму і смерті ми знайдемо свій новий дім – Світло, Світло Безмежності. Як душа і Безсмертя будуть здійснені, ми знайдемо нову мету – Осяйну Радість, трансцендентальну Радість.

Сьогодні людина відчуває, що смерть є невідворотною необхідністю. Завтра людина відчує, що Безсмертя – безпомилкова реальність.

На жаль, уявлення про смерть в більшості з нас помилкові. Ми вважаємо смерть чимось неприродним та руйнівним. Ми маємо знати, що поки що смерть нормальна, природна і неминуча у певній мірі. Господь Крішна говорить Арджуні: «О Арджуна, смерть неминуча для народжених, народження неминуче для померлих. Те, чого не можна уникнути, не повинне бути причиною твоєї печалі».

Чандогья Упанішада говорить нам дещо надзвичайно важливе: «Що робити, коли наближається час смерті? Маємо знайти розраду у трьох величних думках: ми непідвладні руйнуванню, ми непохитні, ми сама сутність життя.

Коли наближається час смерті, якщо ми відчуваємо, що нас ніколи не можна зруйнувати, ніщо не може примусити нас схитнутися і ми сама сутність життя, тоді де взятись печалі, де взятись страху, де взятись смерті? Немає смерті.

Шарада Деві, дружина Шрі Рамакрішни, сказала дещо особливе. «Різниця між духовною і звичайною людиною дуже проста. Ви легко можете зрозуміти. Звичайна людина ллє гіркі сльози, як дізнається про наближення смерті. Духовна ж людина, якщо вона справді є такою, лише сміється, побачивши смерть. Смерть для неї – жарт, більше нічого».

Тут маємо зазначити: духовна людина вступає до космічної гри, стає свідомим інструментом космічної гри. Тому вона знає, що смерть – не зникнення. Тільки короткий чи тривалий спочинок.

Знову й знову ми будемо повертатися на Землю. На ній нам треба працювати для Бога. Іншого шляху нема. Ми маємо осягнути Незглибимість  тут, на Землі.  І Бог не дозволить нам губити чи даремно витрачати можливості своєї душі.

Про це безсмертні слова Кіплінга:

І всі вони прийдуть, всі прийдуть знов –

Допоки триває світ.

Він кожну билиночку береже –

Чи ж випустить душу з рук?

 

Кожне втілення веде нас до вищого, більш довершеного життя. Ми у постійній еволюції. І кожне втілення – то наступна сходинка у цій еволюції. Людина розвивається свідомо і несвідомо. Та якщо у кожному зі своїх життів вона буде розвиватися свідомо, то значно прискорить свою духовну еволюцію. І набагато швидше, ніж для тих, чий розвиток відбувався несвідомо, для неї стане можливим Осягнення.

Ми знаємо, що наша подорож починалася зі світу мінералів. Потім ми пройшли через рослинне життя і потрапили до царства тварин. А потому ми народилися людьми. Але це не закінчення. Ми маємо стати божественними істотами. Допоки ми не станемо божественними й просвітленими, Бог не отримає втіхи. Він може проявляти Себе в нас і через нас, тільки коли ми довершені й повністю просвітлені. Тому, коли думаємо про свою еволюцію – еволюцію внутрішнього і зовнішнього – ми повинні відчувати величезну радість. Ми нічого не втратимо у так званій смерті.

Джалалуддін Румі прекрасно й одухотворено розповідає нам про еволюцію:

Я помер каменем – народився рослиною.

Помер рослиною – народився твариною.

Помер твариною – народився людиною.

Чого боятись? Що я втратив від смерті?

 

То зрештою, що таке смерть? Смерть – спляча дитина. А що таке життя? Дитина, яка щомиті грається, співає і танцює перед очима Батька. Смерть – це спляче дитя в серці Внутрішнього Кермача. Життя – це натхнення. Життя – це поривання. Життя – це Осягнення. Життя – не раціональність розуму. Життя – не інтелектуальний розум. Життя – не потік розчарувань. Ні, життя – земне послання божественності і свідомий канал Бога для прояву Божественності через людей на Землі.

Є багато істини у словах Конфуція: «Ми не знаємо життя. Як ми можемо знати смерть?» Але я хочу сказати, що ми можемо пізнати життя. Якщо осягнути життя як Боже втілення правди, світла, благословення й миру, перед нами розкриється справжня сутність життя, і ми зрозуміємо, що смерть – це лише спочинок, необхідний на цій стадії еволюції.

Настане час, коли не буде потрібен цей спочинок. Життя стане вічним і єдиним володарем – життя вічно розквітаючої Безмежності. Це Життя не є і не може бути власністю лише однієї з людських істот – кожен має бути сповнений ним, омитий його потоком – потоком все розквітаючої Безмежності. Бо саме в цьому божественному Житті Бог без усяких обмежень проявить Себе на Землі.

 

Розділ третій.

Повість Безмежності.

 

Восени 1968 року помер Вірджіл Гант, один з учнів Шрі Чинмоя. Далі подається бесіда Шрі Чинмоя у Нью-Йоркському Центрі після смерті його учня.

 

Я хотів би сказати кілька слів про відхід нашого дорогого Вірджіла. В той день, коли він залишив тіло, його маленькі племінники запитали у мене:

«Де наш дядя Вірджіл?» Я відповів: «Він зараз на Небесах з Господом». Тоді вони запитали: «А можна й нам піти туди?» я відповів: «Звичайно, можете, але лише тоді, коли ваш Батько, ваш Вічний Батько, запросить. Коли ваш земний батько просить прийти до нього, ви біжите. Але якщо він в іншій кімнаті і не кличе вас до себе, ви не будете йти. Так само й коли Бог, наш вічний Батько, кличе до Себе якогось сина, син іде до Нього».

Потім вони запитали: «Чому і ми не можемо піти туди?» Я сказав: «Щоб туди потрапити, вам потрібен спеціальний квиток. Коли тут вам треба проїхати від одного місця до іншого, ви купуєте квитки. Те місце де зараз дядько, дуже-дуже віддалене. Тож квиток потрібен особливий, придбаний за особливі гроші. Щойно в вас буде цей квиток, ви одразу ж потрапите туди». Тоді вони запитали: «Чи він думає про нас?»  Я відповів: «Постійно думає. Думає про вас і благословляє вас, і його душа буде вести вас, буде допомагати».

В день, коли з Бадді стався фатальний напад, його мати  Каруна зателефонувала мені рано вранці. Я зосередився на ньому й одразу відчув що до його смерті лишилися лічені хвилини. Я тої ж миті ввійшов до своєї найвищої трансцендентальної свідомості і закликав Всевишнього, всеосяжну милість Всевишнього. В той день біля шостої вечора критичний став минув і Вірджіла було врятовано. Саме тоді я побачив, як його душа увійшла до кімнати під час моєї медитації. Він сказав: «Порятуй мене, порятуй!» Я відповів: «Тебе вже врятовано. Тебе порятував Всевишній».

Ви можете заперечити: то чому ж, якщо тоді його було порятовано, він тепер, через місяць, залишив тіло? Моя відповідь буде такою: є космічний Задум, космічний План, і Бог має право змінювати цей План за Своєю власною Волею. Спершу душа Бадді з непохитною волею боролася за те, щоб лишитися на Землі. І ми були єдині з його душею. Завдяки нашій молитві, нашій концентрації, нашій силі, яку вкладаємо у фізичне, покликом нашого серця він залишився на Землі. Та коли його було порятовано, його душа зрозуміла, що те його тіло більше не в змозі виконувати поставлену перед ним величезну місію. Коли душа вивела наперед це високе, чисте й осяйне бачення і лишила його на обличчі, спершу тіло боялося прийняти нову реальність. Але душа зрештою переконала тіло, що не в ньому, а в іншому тілі, в іншій формі душа зможе проявити себе, проявити Бога і проявити людство. О 10:15 ранку того дня Всевишній і його душа прийняли рішення, що він має залишити тіло. Тої ж митті я ввійшов у окультний світ і наділив його турботою і благословенням душі, всією ніжністю моєї любові. Десь через годину його птах-душа насправді вилетіла із клітки.

Але за два чи три дні його мати відчула, що Бадді залишає нас. Вона відчула це, бо через тіло і розум, душу і серце була повністю єдиною зі своїм сином. Це рішення було прийнято рівно о 10:15 ранку, але материнське серце побачило істину раніше, ніж істина народилася на Землі. Завдяки своїй єдності з Бадді вона отримала інтуїтивне знання ще до того, як сам Бог прийняв рішення.

Як би я діяв як звичайна людина, що не ототожнює себе з Волею Всевишнього, тоді з самих глибин свого єства я міг би сказати, що смерть Бадді є страшно поразкою. Ми зазнали втрати на полі битви життя, де кожна секунда – можливість душі досягати, проявляти і втілювати на Землі Безмежне. Я був єдиний з ним, я гірко плакав в глибин серця. Повірте, я можу бути і в найвищому, і в найнижчому зі своїх світів. Коли я у фізичному, я страждаю. Перше, що я відчув, було – це моя поразка, моя провина, я не доклав так багато своєї концентрації, так багато сили. Але з духовної точки зору ця втрата не є втратою чи поразкою. Коли ми ототожнюємось з Волею Всевишнього, ми відчуваємо: Його Воля – то Сама Милість і Саме Звершення. У мить, коли ми всі зреклися перед Волею Всевишнього, Бадді залишив тіло. Ми з ним, його мамою, його сестрою увійшли до храму Волі Всевишнього і сказали: «Нехай буде Воля Твоя».

Тоді чому ж ми одразу не зреклися перед Волею Всевишнього? Перш за все через те, що у цьому світі ми ототожнюємо себе з фізичним. Ми хочемо володіти тими, кого ми любимо, так довго, як це можливо. А по-друге, ми відчуваємо, що Воля Бога може бути у тому, щоб людина жила, і її душа одержала більше внутрішніх переживань проявляючи себе на Землі. Але наша найвища Суть, що завжди єдина зі Всевишнім, дозволяє нам долучитись вічного Бачення і вічної Реальності. Коли ми єдині зі Всевишнім, ми відчуваємо Вічність як щось невід’ємно своє. Бадді пробув на Землі сорок два роки, та його духовне ім’я Ашим означає вічне, безмежне, безкінечне життя. Це безмежне життя і є власністю і скарбом душі.

Коли я востаннє бачив Бадді у лікарні перед його смертю, він попросив: «Будь ласка, допоможи мені повернутися з лікарні живим». Я запевнив його, що все буде добре. Це не було фальшивим співчуттям, це було моєю справжньою вірою, моїм глибинним баченням. Бог – Сама Любов. Бог – Сама Мудрість. І хоч рішення Бога невідворотне, Бог може змінити Свою Волю і натомість прийняти інше рішення. Пізніше, години за три  після того, як Бадді залишив тіло, він сказав мені: «Я тепер живіший, ніж будь-коли».

Що тут означає це слово «живіший»? Звичайні люди, які не вірять в Бога, скажуть, що це абсурд. Вони, можливо, глузуватимуть з мене. Але інші, що ступили на шлях  духовності, відчують, що Бадді увійшов у вічне життя. Раніше сорок два роки він жив зв’язаним Землею життям. За цей час він отримав багато внутрішніх досвідів. Та у порівнянні з тим досвідом, що він здобуває зараз за одну швидкоплинну мить, всі земні досвіди ніщо. У внутрішньому світі він може за мить отримати тисячі і навіть мільйони досвідів. Це такий досвід, що допомагає нам здійснити себе і внутрішньо, і у плані зовнішнього буття.

Коли Бадді помер, душа моєї матері прийшла зі світу душ і провела його душу до вітального світу. Потім мій найближчий і найщиріший друг, мій духовний брат Джотіш, який три роки тому залишив Землю, прийшов і відвів його у дуже високий світ для спочинку. Я був там у нього. Він дуже щасливий. Я сів біля нього і знаєте, що він сказав? Що його фізичне тіло було непотребом. «Невже ви хотіли, щоб я залишився в тому тілі?» Що я мав відповісти йому? «Непотребом». Так він сказав. Таким було його слово. Він попросив мене на хвилину лишитися і посидіти з ним. Потім були різні божественні жарти. А ще він відкрив мені декілька секретів, які я передав його рідним. Я можу сказати декілька слів про його турботу про дорогих йому людей, але найбільшими секретами поділитися не можу. Він попросив, щоб діти більше їли у наступні три місяці. Потім минулої ночі він прийшов до мене і попросив:  «Перекажи мамі й сестрі, що відтепер я буду не тільки в їхніх серцях, я буду для них, я буду для них, я буду для них».

Вчора його племінниця Холлі запитала в мене: «Чи є у них їжа на Небесах?». Я відповів: «Звичайно. Впевнений, що ви розумієте, що на Землі нам потрібна їжа. Також на Небесах, у витальному світі, ми їмо. Але та їжа відмінна від нашої. Вона схожа на крихітні шматки цукру темно-сірого кольору. Близько сімнадцяти років тому померла моя дорога сестра. Коли я вперше ввійшов у витальний світ, вона дала мені таку їжу. Я сказав: «Я не можу їсти це. Це кістки. Я не хочу їсти кісток». Вона сміялася і сміялася, і вмовила мене скуштувати. А вчора мені дав таку саму їжу Бадді, і поруч з ним була моя мати і мій друг, і декілька його друзів. Ми сиділи всі разом і обідали. Тому ті, хто вірить у внутрішнє життя, у духовне життя, можуть зразу повірити, що цей внутрішній світ є також реальним світом. Там ми говоримо, їмо і робимо інші справи.

Потім діти запитали: «Як нам можна поговорити з ним?» Я відповів: «Тут, на Землі, як далеко б ми не були один від одного, можемо говорити по телефону. Щоб поговорити з людьми на Небесах, є особливий телефон. Цей телефонний зв’язок – єдність душ. І кожен з нас не тільки в царстві мрій або царстві духу, а й у реальному житті може у медитації поговорити з тими, хто вже залишив Землю. Та, на жаль, ми не робимо цього. Ми живемо в фізичному, не виходячи за його межі. Ось чому уривається зв’язок з нашими рідними, коли вони залишають тіло. Але якщо ми підемо глибоко в своїй медитації, то зможемо побачити їх прямо перед своїми очима.

Саме зараз душа Бадді у світі місяця, який вважається одним з найвищих місць духовного світу. Світів багато, дуже багато, але цей світ сповнений найчистішої радості, блаженства і спокою. Скоро Бадді знову прийде до нас. Ми за кілька років побачимо його у новому тілі, і я зможу сказати вам, що душа Бадді втілена тепер у новій формі. Я говорив йому, що його батько і мати, сестра і брат і всі рідні хочуть його побачити. «Побачити мене?» – запитав він. – «Вони отримають мене». Вони його отримають у іншій формі, іншому тілі.

 

 

Розділ 4.

Смерть і життя – рідні брати.

Наступні два цикли афоризмів, написані Шрі Чинмоєм у 1962 році, взято з його книги «Подих Вічності».

Смерть.

Смерть природна. А ніщо природне не може  стати перешкодою. Смерть – спочинок. Спочинок – це прихована сила для наступних пригод.

На теперішній стадії людської еволюції перемога над смертю може виявитися неможливою. Але перемога над страхом смерті – не лише практична потреба, але й неминучість.

 

Смерть – зазвичай ознака того, що душа за теперішніх обставин вичерпала можливості прогресу у цьому тілі.

Коли сила можливості поступається силі неможливості, це називається смертю.

 

Життя без мети – щире запрошення смерті.

 

Смерть – це тире між все зростаючим страхом людини і все спадаючою енергією життя.

 

Тому, хто віддає перевагу смерті над життям, треба просто вилізти на дерево. А тому, хто віддає перевагу життю над смертю, треба не тільки піднятись на дерево, але й спуститись униз, щоб виконати роботу Бога.

 

Коли смерть наближається до людини, його психічне єство говорить смерті: «Смерть, зачекай, дай мені побачити, що я маю пройти в наступному народженні». Смерть говорить: «Пробач, але ти просиш не того, кого треба. Секундна затримка з мого боку може додати щось дуже цінне до твого досвіду цього життя».

 

Смерть говорить, що вона безсмертна. Досягнення людини говорять: «Смерть, ти права. Але істина в тому, що ми вічно сяємо в тебе на грудях. І не тільки – ми вічно сяємо у тобі, через тебе, за межами тебе».

 

Життя

Життя – то любов. Любов – то життя. Життя втілює Бога любов’ю. Любов втілює Бога у житті.

 

Життя має потаємні двері. Поривання відчиняють їх. Бажання зачиняють їх. Поривання відчиняють двері зсередини. Бажання зачиняють їх ззовні.

 

Життя має потаємне світло. Це світло поривань. Допоки ми підтримуємо їхнє полум’я, вони освітлюють своїм променистим сяйвом усе творіння Боже.

Життя має потаємний голос. Цей голос – Світло Всевишнього. Життя – це захист, життя – це досконалість, життя – це здійснення, коли ми відкриваємось цьому Світлу Всевишнього.

 

Бог – у житті. Та життя має прокинутись до Світла Його Присутності, Його Трансцендентальних Стоп.

 

Кожний день – це оновлення життя. Кожен день – це нове народження впевненості, що кожна людина – обраний інструмент Всевишнього, щоб розкрити і втілити безкінечне Божественне тут, на Землі.

 

Життя, що спрямоване назовні, не знаходить нічого, крім негараздів, тортур, нещасть і розчарувань. Життя, яке спрямоване всередину, знаходить море спокою і блаженства.

 

Нам потрібні чисті думки, щоб просвітлити своє життя. Кожна чиста думка дорогоцінніша за всі діаманти світу, бо Подих Бога живе тільки у чистих думках людини.

 

Як розпочати внутрішню подорож життя? З простої ідеї, зі спонтанної думки, що осягнення Бога – ваше право за народженням. Де розпочати? Тут, зсередини. Коли розпочати? Зараз, до народження наступної секунди.

Життя завжди у роботі. Воно завжди активне, динамічне. Воно намагається допомогти душі заверши ще не завершену задачу, її божественну Місію. Душа потребує допомоги життя, щоб розкрити себе повною мірою. Життя потребує допомоги душі, щоб здійснити себе і фізично, і духовно.

 

Гнітючі роздуми і занепад духу – найнебезпечніші вороги, що намагаються вбити життя в усьому його божественнім натхненні. Більше не потрібно гнітючих роздумів, більше непотрібно занепаду духу! Ваше життя стане красою троянди, піснею світанку, танком сутінків.

 

Народження і смерть грають. Вони грають разом. Їхня гра – гра гармонії. Вона завжди відбувається на безмежних грудях життя.

 

Життя після смерті: вищі й нижчі світи.

Запитання: Чи є життя після смерті?

Шрі Чинмой: Життя після смерті неминуче. Якби у нас було тільки одне земне життя, було б неможливо здійснити те, що нам потрібно здійснити. Бог – саме здійснення, і Він не дозволить нам лишитися не повністю здійсненими в житті. За одне-єдине життя ми не можемо втілити свої поривання, ми не можемо досягти Найвищого. Тому зараз ми у житті, а потім проходимо крізь тунель, який зветься смертю. Там маємо можливість трохи спочити, а потім повертаємось знову. Якби не було перевтілення, жодна душа не змогла б проявити найвищої Істини. За одне життя це неможливо.

 

Запитання: Ви говорили, що тіло – ніби мушля, у якій перебуває душа; свого часу тіло помре і буде зруйноване. Що трапляється з душею? Що вона робить? Як далеко вона може піти?

Шрі Чинмой: Душа ніколи не помирає. Душа – безсмертна сутність всередині нас. Вмирає тіло. Під час смерті душа поступово повертається до свого світу. Коли помирає тіло, фізичне входить до фізичного світу, витал йде до витального світу, розум повертається у світ розуму, а серце – до психічного світу.

Душа входить у царство душ для короткого спочинку. Існує сім вищих світів, немов сім щаблів духовної драбини, і сім нижчих світів. У мить, коли душа залишає тіло, вона піднімається на одну сходинку вгору, і потім йде вище й вище і долає сім сходинок, сім вищих світів. Потім душа пірнає в океан величезного спокою, і там вона спочиває. Тривалість її спочинку залежить від душі. Деякі душі повертаються у світ через шість, десять, дванадцять років. Чим розвиненіша душа, тим довше вона не буде повертатись. Звичайні душі, що не змогли проявити і здійснити багато на Землі, зазвичай повертаються з царства душ через шість років. Але якщо душа є дуже розвиненою, як-от душі духовних Вчителів, вона приходить лише раз на триста чи чотириста років. Та якщо на те є Воля Всевишнього, навіть дуже духовно розвинена людина народжується знову через п’ятнадцять-двадцять років.

Перед тим, як повернутись у проявлений світ, душа йде до Всевишнього для розмови. Вони говорять віч-на-віч. Душа розповідає Господу, як багато вона досягла у минулому житті, а Всевишній говорить їй, як багато треба досягти у житті наступному. Коли Всевишній розповідає душі, що їй слід робити, Він дає їй необхідну для цього силу і світло.

 

Щоразу, тільки-но душа спускається вниз, вона ступає на поле битви життя, немов божественний воїн, і бореться з сумнівами, невіглаством, недосконалістю, темрявою, обмеженнями, турботами і стражданнями. Вона намагається розкрити свою божественність і заснувати божественну Істину на Землі, відповідно до своїх здібностей, свого рівня. А потім, коли закінчується її подорож одного життя, вона повертається до свого світу. Коли настає час спускатись на Землю, вона йде до Всевишнього і говорить Йому, що збирається робити, а Всевишній або погоджується, або відхиляє її задум. Іноді, коли душа не може повністю визначитись, Всевишній проливає на неї багато Світла.

 

Запитання: Що трапляється з виталом під час смерті?

Шрі Чинмой: Є два витали. Один з них – фізичний витал, витал, що перебуває в фізичному. Інший – суто витал, який фізичному не належить. Він не ототожнюється з фізичним, він існує окремо. Коли душа залишає тіло, людське існування розкладається на п’ять складових частин. Витал йде до витального світу. Розум на кільк днів чи місяців залишається з виталом, а потім повертається на ментальним рівень, у світ розуму. Душа перебуває на витальному плані два-шість місяців, а іноді навіть кілька років, залежно від душі. Потому вона минає ментальний світ і вступає до володінь психічного світу.

 

Витал у витальному світі може дуже страждати. Якщо в ньому нема чистоти і світла, він невимовно страждатиме. Своїм третім оком ми могли б бачити, що жодні людські тортури не є страшними чи жорстокими в порівнянні з тортурами витального світу.

Але якщо витал був освітлений пориваннями, прагнув бути єдиним з душею, слухав душу у земному житті, в витальному світі він не страждатиме. Духовно розвинена людина практично не страждатиме, бо їй відомі всі входи і виходи цього витального світу. Духовний Вчитель може дуже швидко вивести душу до інших внутрішніх світів. Щонайшвидше це можна зробити за дев’ятнадцять днів.

В самому виталі є вищі і нижчі світи. В нас на Землі є країни, а там їх називають світами. Ми можемо сказати, що деякі країни хороші, інші – не дуже. Всі внутрішні світи окрім витального є хорошими світами, хоча деякі вищі за інші. Але деякі витальні світи зовсім не є привабливими. І чим вище піде душа, від нижчого виталу до вищого й до психічного світу, тим краще для неї. У високих світах душі почуваються краще, там кращі умови для них.

 

Наступні дві серії афоризмів, написаних Шрі Чинмоєм в Індії у 1962 році, взято з його книги «Подих Вічності». (див. книгу 1)

 

Запитання: Чи обставини, за яких людина вмирає, впливають на те, куди вона піде, коли залишить тіло?

 

Шрі Чинмой: Це здебільшого залежить від свідомості людини, від поступово накопичених досягнень всього життя. Мої хороші учні миттєво потраплять до дуже високої сфери, якщо зможуть думати про мене під час смерті. Якщо мати захищає дитину і її вбивають, душа матері піде до високого світу. Коли гине воїн, захищаючи свою країну від нападу ворога, він піде до високого світу.

Колись в Індії був звичай, за яким жінки кидалися у поховальне вогнище своїх чоловіків. Можна вважати це самогубством, і звичайно, так воно й є. Але у цьому випадку душі жінок не потрапляли до низьких напівсвідомих світів, куди зазвичай потрапляють душі тих, хто вчинив самогубство.  В тих жінок була безмежна любов, відданість і єдність зі своїми супутниками життя, і Бог благословив їхні душі і подарував їм Милість піти до тих світів, що відповідали рівням їхнього розвитку.

Але були й інші дружини, яких змушували робити це. Вони робили це зі страху чи через необхідність, а не з любові чи почуття єдності. Їхня доля буде відрізнятись від долі тих, хто добровільно пішов на самогубство. Вони теж пішли до тих світів, що відповідали їхнім рівням. Але ті, хто віддавав життя з радістю і почуттям єдності, створювали міцний зв’язок зі своїми супутниками, і він триватиме у наступних життях.

 

Запитання: Коли після смерті ми залишаємо тіло й потрапляємо до іншого світу, чи маємо ми в ньому форму?

 

Шрі Чинмой:  Якщо після смерті душа хоче відвідувати рідних на Землі, вона набуває форми, яку мала в житті, аби родичі впізнали її. Та великі духовні Вчителі можуть впізнати душу, якої б форми вона не набувала. Навіть якщо душа з’явиться у формі снопу світла, Вчитель за допомогою третього ока миттєво впізнає її.

 

Запитання: Що трапляється з душами, які припиняють свою роботу на Землі? Чи заповнять вони зрештою всі інші світи?

Шрі Чинмой: У інших світах багато місця. Тут ми маємо справу з Безкінечністю.

 

Запитання: Що трапляється з душею тварини після того, як вона залишає тіло?

Шрі Чинмой: Вони мають свій світ. В кожної душі є свої можливості. Душа святого не піде в той самий світ, що й душа злодія. Святий піде до більш високого світу. Це все залежить від рівня свідомості, який розкрила душа на Землі. Тому тварини підуть до того світу, який їм відповідає. Вони не підуть у той світ, де перебувають дуже розвинені душі.

 

Запитання: Чи залишають наші душі тіла хоч на секунду, поки ми живі?

Шрі Чинмой: душа може залишити тіло на кілька секунд під час дня, але в цей час свідомість душі лишається у тілі. Це ваша кімната, в ній присутня ваша вібрація. Щойно хтось увійде сюди, він відчує вашу вібрацію. Але якщо ви йдете і не повертаєтесь, ваша кімната стає чужою. В ній нічого не залишається. Якщо душа виходить і не повертається, її тіло стає чужим. Та коли йдеться про смерть, тіло руйнується, ніби клітка. Який сенс залишатьсь у поламаній клітці?

 

Запитання: Я чув, що коли душі залишають життя, їм дуже радісно бачити сльози рідних і друзів. Чи правда це?

Шрі Чинмой: Взагалі існує три типи людських душ: є ті, які ми нащиваємо звичайними, непросвітленими; потім – звичайні, але хороші; і, зрештою, великі, неординарні душі. Коли звичайна людина помирає, її душа озирається навколо, щоб з’ясувати, чи плачуть за нею рідні. Якщо вона бачить, що ніхто не проливає за нею сліз, вона впадає в глибокий смуток. Вона говорить собі: «Все життя я допомагала їм в усьому. І ось така невдячність!» Ці звичайні душі так прив’язані до Землі, що засмучуються, якщо в останню мить рідні не віддячують їм за минулу любов і самопожертву. Є навіть непросвітлені душі, які зловмисно повертаються після смерті невтіленими на Землю і лякають близьких, якщо близькі не плачуть за ними. Якщо в сім’ї є маленькі діти, то покійний може набувати жахливої форми і з’являтися перед дітьми, лякати їх.

Люди другого типу були в своїх сім’ях щирими, добрими, ніжними, і, коли наближався час смерті, відчували, що має бути зв’язок взаємної любові й прихильності, який триває вічно. Такі люди не хочуть йти з життя, не хочуть залишати земної сцени. Вони вірять, що сама прихильність може підтримувати зв’язок між двома світами, і тому намагаються заручитися любов’ю своїх близьких, їхнім співчуттям і турботою. Якщо така людина побачить, що рідні не проявляють ніякого співчуття чи печалі, не плачуть за нею гірко, її внутрішнє єство пронизує біль. Він відчуває так: «Я хочу встановити щось вічне, що тривало б між нами, та не отримую від них жодної допомоги і жодної підтримки». Але зовсім не так звана людська любов, зовсім не людська прихильність може вічно й божественно поєднати душу, що пішла з життя, з душами тих, хто ще залишається на Землі. Любов, яка поєднує людей, не може тривати. Вона наче мотузка з піску. Тільки божественна любов може долати всі межі.

Потім, є великі душі, тобто духовні Вчителі. Коли Вчитель залишає тіло й бачить, що його учні гірко плачуть над своєю втратою, йому стає сумно, бо учні не визнали його повністю як духовного Вчителя. Людина, яка є духовно, яка осягнула Бога, живе на всіх рівнях, її свідомість пронизує всі світи. Тому якщо учні гірко плачуть, відчуваючи, що більше не побачать його, вони ставлять свого Вчителя в один ряд зі звичайними людьми. Його це ображає. Вчитель знає, що він прийде до тих учнів, які щиро звертаються до нього в молитвах, щиро медитують і ведуть життя устремління. Він занє, що буде завжди вести їх, ліпити і формувати. Він знає, що зможе приходити до них, і вони зможуть приходити до нього. І тому, звичайно, він сумуватиме, якщо його учні вирішать так: «Тепер Вчителя немає, і ми ніколи його не почуємо. Наші молитви до нього будуть даремними, а тому не варто молитися. Отож ходімо до іншого Вчителя чи спробуймо віднайти інший спосіб духовного прогресу». Тому духовним Вчителям сумно, коли їхні найдорожчі плачуть за ними, а звичайні люди отримують від цього радість.

Так, на деякий час учням може стати сумно через втрату Учителя, через неможливість побачити його в фізичному. Але цей сум не буде тривалим, бо душевна радість, щира і велика любов і всеосяжна турбота Учителя мають увійти в тих учнів, що по-справжньому прийняли його як єдиного капітана своєї долі.

 

Запитання: Чи з’являються іноді духовні Вчителі у тонкому тілі після смерті?

Шрі Чинмой: В Індії багато духовних Вчителів доводили своїм рідним, що смерть не є кінцем, з’являючись дуже зримо у тонкому тілі. Я наведу вам лиш один приклад.

Колись в Індії жив великий духовний Вчитель, якого звали Шрі Рамакрішна. Коли він залишив тіло, його дружина стала вдовою. А за давнім індійським звичаєм, коли чоловік помирав, жінка більше не носила своїх дорогоцінних прикрас. Та коли дружина Рамакрішни знімала свої прикраси, її чоловік дуже зримо з’явився перед нею і мовив: «Що ти робиш? Ти не повинна знімати ці прикраси. Напроти, віднині ти повинна одягати ще й золоті браслети і золоті прикраси. Я тепер безсмертний. Тому ти повинна одягати щось ще прекрасніше, ще більш значуще, ще більш особливе». Було багато таких випадків, але вони не зафіксовані.

 

Запитання: Чи затримується душа після смерті на деякий час на Землі, аби допомогти своїм рідним?

Шрі Чинмой: Деякі душі не витрачають на це часу. Вони просто уходять. Вони залишаються на декілька днів, щоб побачити, чи оплакують їх родичі та друзі. Ім зазвичай достатньо трьох-чотирьох днів.

Але деякі мудрі душі, навіть будучи світлими та сильними, залишаються. Вони хочуть побачити, чи можуть вони чимось допомогти друзям та рідним, перш ніж піти до ментального світу.

Перекладено автором сайту за виданням: Sri Chinmoy, Death and reincarnation –  Agni Press, 1972
Sourced from http://www.srichinmoylibrary.com/dr