Частина І. Бесіди на духовні та філософські теми

Людина та Бог

Людина та Бог вічно єдині. Людина така ж безмежна, як Бог; Бог такий же обмежений, як людина. Між людиною та Богом немає зяючої прірви. Людина — це завтрашній Бог; Бог — це вчорашня й сьогоднішня людина. Бог на Небесах, а також на землі. Він тут, там — скрізь. Кожна людина має свого Бога. Немає такої людини, яка б не мала Бога. Переконаний атеїст не вірить у Бога. Але на щастя, чи скоріше, на нещастя, він вірить, він змушений вірити у певні ідеї, поняття ладу чи безладу. Та, власне, ці ідеї чи поняття — ніщо інше як Бог. Щоб відкрити свій власний шлях, кожній душі повинна бути надана свобода, абсолютна свобода. Помилки, які трапляються на духовному шляху, не фатальні, оскільки помилки — це просто менші істини. Ми рухаємося не від фальші до істини. Ми рухаємося від менш розкритої істини до найбільш розкритої істини. Поки ми не усвідомили Бога й не стали єдині з Богом, нам доводиться називати Його Учителем, Наставником, Другом і так далі. Наше ставлення до Нього може змінюватися залежно від наших з Ним стосунків. Та важливо не це. Найважливіше, що ми любимо Бога як рідного. Щиро люблячи Бога, ми отримуємо натхнення спонтанно поклонятися Йому. Тут нам слід знати, який вид поклоніння є нашим, що гармонійно співпадає з розвитком та схильністю нашої душі. Усвідомлення абсолютної єдності з Богом — це найвища форма поклоніння. Наступною, нижче, знаходиться медитація. Ще нижче — молитви й заклики. Найнижча форма поклоніння — це поклоніння Богові у матеріальних предметах. Якщо я вважаю, що флейта та Флейтист — це два різні явища, я сприймаю себе як слугу Бога, а Бога — як свого Господаря. Якщо я вважаю, що флейта містить частку свідомості свого Маестро, я відчуваю, що я — дитя Бога, а Бог — мій Батько. Якщо, врешті-решт, я усвідомлюю, що флейта та Флейтист — одне, Флейтист проявляється як Дух, ая — як Його творча Сила. Людині слід усвідомити Бога у цьому тілі тут, на землі. Великий індійський поет Кабір сказав:

Не розбивши кайдани за життя, невже сподіваєтеся на визволення після смерті? Наївно снити, що душа поєднається з Ним, бо вона покинула тіло; Знайшовши Його тепер, знайдеш Його й тоді; Інакше таки доведеться оселитися у місті Смерті.

Сестри й браття, не впадайте у глибокий відчай, якщо наразі не маєте явного устремління усвідомити Бога. Просто вирушайте у свою подорож вгору, всередину і вперед. Вгору — щоб побачити Мрію Бога, всередину — щоб зробити Мрію Бога своєю, вперед — щоб стати Мрією Бога. Ця Мрія — Мрія про абсолютне Здійснення. Чимало тих, хто виходить на шлях внутрішнього життя лише після того, як зазнає численних ударів або втомиться блукати пустелями життя. Тож воістину блаженні й благословенні ті, що підносять своє тіло, розум, серце й душу до Стоп Господа, немов букет квітів, до того, як посиплються удари. Вірно, густі хмари світського заступають наш, поки що непросвітлений, розум. Та вірно й те, що вулкан зосередження шукача та воднева бомба його медитації розпорошать хмари й віковічні тумани Невігластва. Дозвольте звернутися до тих, хто одружений і має великі сімейні зобов’язання. На ваш превеликий подив, ці зобов’язання перетворяться на золоті можливості у мить, коли ви постараєтеся побачити Бога у своїх дітях, мить, коли ви усвідомите, що своєю самопожертвою ви служите Богові. Немає рівних невтомній спонтанній жертовності дружини у її здатності здійснювати чоловіка, божественно зміцнюючи його становище у безмежному просторі матерії та підносячи його свідомість до царини Духу. Немає рівних обітниці чоловіка наповнити душу дружини Спокоєм Заобрійного, привабити її серце променистістю Сонця Нескінченності, транспонувати її життя у Пісню Безсмертя. А неодруженим слід бути твердо переконаними, що вони обрані, щоб бігти якнайшвидше дорогою духовності. Їх устремління та Натхнення Бога — нерозлучні. Намагаючись заглянути глибоко всередину себе, стараючись жити внутрішнім життям, ми можемо спіткнутися з тим, що нас оточать труднощі. Ми вигукнемо: “Боже, поглянь, тепер, коли ми навернулися до Тебе, нам доводиться проходити так багато випробувань!” Не знайшовши виходу з такої ситуації, ми тривожимося. Але чи варто? З нашої пам’яті не вивітрилося те, що ми вже витримали не одне лихо в житті. До того, як ми вступили у духовне життя, пригніченість була нашим постійним попутником. Тепер ми у кращому становищі хоча б тому, що здатні розпізнавати лютого тигра світської спокуси. Сприймаймо неспокій та слабкість як випробування. Невже Богові необхідно випробовувати нас? Він робитиме все що завгодно, тільки не це. Милосердний Бог попереджає нас про навислу небезпеку. Та якщо ми сприймаємо попередження як випробування, нам слід молитися Богові, щоб витримати його. Просто розмірковуючи над труднощами й небезпеками нам ніколи не пройти випробування. Щоб скласти шкільні іспити, необхідно багато вчитися. Так само й для того, щоб скласти внутрішній іспит, нам слід виростити більшу щирість та запалити яскравіше полум’я устремління. Слід бути дуже пильними під час медитації. Інколи розум хоче насолоджуватися певними світськими чи емоційними ідеями й думками, та нам не слід цього допускати. Під час медитації усе відбувається інтенсивно, тож якщо ми насолоджуємося неправильними думками, наслідки виявляться серйозніші й небезпечніші, ніж звичайно. Ми стаємо слабкішими, коли розум стає жертвою думок самопотурання. Обманювати нас — така природа нашого нижчого розуму. Та наші сльози й палаюче полум’я серця завжди прийдуть, щоб нас виручити. Людина та Бог єдині. Усі люди — це одна сім’я. Ми усі єдині. Справжньому шукачеві не слід слухати абсурдні аргументи скептиків. Їхні духовні знання не варті й копійки. Вони не усвідомлюють факт, що ненароком виставляють напоказ свою повну безглуздість. Вони говорять: “Якщо ми єдині, то як це відбувається, що коли у тебе болить голова, я не відчуваю болю?” Ми скажемо у відповідь: “А як так відбувається, що коли ви поранили ногу, вас не болить голова, хоч вона — це частина того самого тіла?” Всередині усіх нас є універсальна свідомість. Якщо ми не усвідомлюємо її, це не означає, що вона не існує. Моє тіло належить мені. Та хіба я відчуваю біль у нозі, коли у мене болить голова? Ні. Але коли я усвідомлюю Божественну Свідомість, яка пронизує усе моє тіло, я, безсумнівно, відчуваю однаковий біль у всьому тілі. Я маю на увазі, що голова — це моя індивідуальна душа, а тіло — це колективна душа. Щоб відчувати своїм близьким цілий світ, спочатку слід відчувати своїм близьким Бога.

Людина — це Серце Безмежності.
Людина — це Дихання Вічності.
Людина — це Життя Безсмертя.

Наша ціль — всередині нас

Ми — всездійсненна Мрія Бога. Наш внутрішній світ — це безмежне Розмаїття Бога. Наша ціль — Серце Безмежності та Дихання Безсмертя. Наша ціль — всередині самого нашого тіла. У фізичному світі мати розповідає дитині, хто її батько. У духовному світі наше устремління розповідає нам, хто наш Бог. Хто наш Бог? Бог — це безмежна Свідомість. А також Світло самопросвітління. Немає такої людини, всередині якої не було б цієї безмежної Свідомості та цього Світла самопросвітління. Щоб бачити у зовнішньому світі, крім широко розплющених очей, нам потрібне освітлення: сонячне, електричне або якесь інше. У внутрішньому світі ми не потребуємо жодного освітлення. Ми можемо бачити Бога, Світло самопросвітління, навіть із заплющеними очима. Бог — не те, що здобувають зовні. Бог — те, що відкривають всередині. У звичайному житті кожна людина має мільйони та мільйони запитань. У духовному житті настає день, коли вона відчуває, що лише одне запитання варто задавати: “Хто я?” Відповідь з відповідей: “Я — не тіло, я — Внутрішній Пілот”. Як так відбувається, що людина не знає себе — те, що у спробі пізнати мало б бути найлегшим з усього? Людина не знає себе саме тому, що ототожнюється із своїм его, а не їз своїм справжнім “Я”. Що змушує її ототожнюватися із псевдо-“я”? Невігластво. А що говорить людині про те, що її справжнє “Я” — це не его і ніколи не може бути его? Її Самопошук. Її справжнє “Я”, її Бог — це те, що вона бачить у найглибших глибинах свого серця. Це бачення повинно, зрештою, перейти у становлення. Якось один із моїх учнів сказав мені: “Я не можу думати про Бога. Мій розум стає тривожним”. Я запитав: “І що ти робиш у такому випадку?” “Ну, я просто думаю про світ”. “А скажи, коли ти думаєш про світ та усі види його діяльності, невже ти ні миті не думаєш про Бога?” “Ні миті”. “Мій друже, тож хіба це не абсурд, що коли ти думаєш про Бога, тривожність забирає твій розум подалі від Бога, проте коли ти упиваєшся світськими задоволеннями, тривожність не забирає твій розум звідти, щоб покласти його до Стоп Бога? Так не повинно бути, ні. Якщо твій голод духовної поживи буде справжнім, та сама тривожність чи, скажімо, “некомфортність” швидко й динамічно візьме твій розум і покладе у твоє серце, де він зможе пити Нектар божественного Спокою та Задоволення. Будь певен, твій розум не може займатися двома справами одночасно. Якщо ти думатимеш про Бога з несхитною вірою, якщо у серці горітиме полум’я устремління, зовнішня тривожність-мавпа, якою зловмисною вона б не була, не посміє й доторкнутися до тебе, тим паче битись чи кусатись. Неможливо бачити одночасно обоє своїх плечей. Так само й коли ти ясно бачиш Бога всередині себе, ти не можеш бачити у той час тигра невігластва зовнішнього світу”. Передусім, нам слід побачити своє его, потім доторкнутися до нього та впіймати його і, зрештою, перетворити. Коли втручається его й турбує нас, у духовному житті нам слід думати про себе як про Брахмана, Одного без другого, та відчувати, що ми — це всеосяжна Свідомість. Тоді его зникає, наче не було. Нам усім добре відомо, що розум відіграє важливу роль у нашому зовнішньому житті, а також у житті духовному. Отже, нам не слід відкидати розум. Нам краще завжди усвідомлювати його. Розум буває неспокійним, та це не означає, що ми повинні щоразу карати його. Якщо господар дізнається, що його старий слуга почав нещодавно красти, він не прожене його тут же. Господар досі добре пам’ятає минулу щирість та відданість слуги. Спостерігаючи за усім таємно й неупереджено, він чекатиме з відчуттям, що слуга виправиться. За той час слузі стане відомо, що господар дізнався про його проступки, і він припинить красти. Більш того, щоб порадувати господаря, він трудитиметься ще щиріше й відданіше, ніж раніше. Так само й ми, дізнавшись про буйні витівки розуму, протягом певного часу повинні перебувати у безмовності, цілком неупереджено спостерігаючи за розумом. Незабаром ми побачимо, що нашому розумові-бешкетникові стало соромно за свою поведінку. У той час ми не повинні забувати думати про себе як про душу, а не тіло, оскільки тільки душа може бути наставником для розуму. Душа — наша єдина істинна сутність. У вибраний час розум почне прислухатися до вказівок душі. Дія та не-дія. Як говорить Ґіта, ми повинні бачити дію у не-дії, а не-дію — у дії. Що це означає? Це означає, що ми повинні відчувати всередині себе море спокою й безтурботності, коли діємо. А коли не діємо, ми повинні відчувати всередині себе динамо творчої енергії. Не вважаймо, що дія належить нам. Таким чином наша діяльність буде очевиднішою та ефективнішою. Коли слуга готує їжу для свого господаря, він докладає усіх своїх умінь. Навіщо? Щоб отримати подяку й прихильність господаря. Так само й ми, діючи заради того, щоб порадувати свою душу, Внутрішнього Пілота, будемо здатні робити це з найбільшою відданістю та найбільшим успіхом. Наша Ціль — всередині нас. Щоб досягнути її, нам слід прийняти духовне життя. У духовному житті найнеобхідніше — це обізнаність або усвідомленість. Без неї усе — наче гола пустеля. Коли ми входимо туди, де темно, ми беремо з собою ліхтар або інше освітлення, щоб бачити, куди іти. Якщо ми хочемо пізнати неосвітлену сторону нашого життя, ми повинні звернутися по допомогу до свідомості. Розгляньмо детальніше це питання. Ми знаємо, що сонце осяває світ. А звідки нам це відомо? Нам відомо це завдяки саморозкриттю свідомості. Не діяльність сонця розкриває себе. Саме наше усвідомлення сонця дає нам розуміння, що сонце осяває світ. Власне, наша свідомість — це саморозкриття у всьому. Ця свідомість — безмежне Море Захвату. Скуштувавши навіть краплю води земного моря, ми відчуваємо її солоний смак. Так само, скуштувавши під час медитації навіть маленьку краплю Моря Захвату, ми, безперечно, відчуємо смак Захвату. Цей Захват — Нектар. А Нектар — це Безсмертя.

Наш спокій — всередині нас

Щоб заплатити за внутрішній спокій, жодна ціна не виявиться занадто високою. Спокій керує життям у гармонії. Він вібрує енергією життя. Ця енергія запросто перевершує усі наші земні знання. Проте вона не відокремлена від нашого земного буття. Якщо ми відкриємо вірний канал всередині себе, ми відчуємо цей спокій тут і зараз. Спокій вічний. Ніколи не буває запізно отримати спокій. Його пора триває завжди. Ми можемо зробити своє життя по-справжньому плідним, якщо ми не відрізані від свого Джерела — Спокою Вічності. Найбільше нещастя, яке може спіткати людину, — це втрата внутрішнього спокою. Ніяка зовнішня сила не може забрати його. Саме думки та дії людини позбавляють її спокою. Найбільша сила нашого захисту полягає не в матеріальних здобутках та ресурсах. Усі скарби світу — ніщо для нашої божественної душі. Найбільша сила нашого захисту полягає у причасті нашої душі всеживильним та всездійсненним Спокоєм. Наша душа живе у Спокої та заради Спокою. Якщо ми живемо життям спокою, ми завжди збагачуємося і ніколи не убожіємо. Наш внутрішній спокій не знає меж. Наче безкрає небо, він огортає собою усе. Довго ми боролися, багато ми страждали, далеко ми мандрували, та обличчя спокою досі сховане для нас. Ми зможемо відкрити його, якщо потяг наших бажань колись загубиться у Волі Всевишнього Господа. Спокій — це життя. Спокій — це вічне Блаженство. Хвилювання — ментальні, вітальні та фізичні — таки існують. Але від нас залежить, чи приймати їх, чи відхилити. Будьте певні, вони не є неодмінними фактами життя. Оскільки наш Всемогутній Батько — Сам Спокій, то Спокій — наша пряма спадщина. Величезна, мов Гімалаї, помилка — торувати широкий шлях майбутнім каяттям, зловживаючи або нехтуючи даними нам золотими можливостями. Тут і зараз, у нашій щоденній діяльності, ми повинні рішуче пірнути серцем і душею у Море Спокою. Помиляється той, хто думає, що спокій сам по собі прийде до нього наприкінці подорожі його життя. Сподіватися отримати спокій без духовності і медитації — те саме, що чекати води у пустелі. Для спокою розуму велике значення має молитва. Молитися, навіть протягом п’яти хвилин, із цілковитою зосередженістю та щирою відданістю — набагато важливіше, ніж витрачати довгі години на безтурботну, поверхневу медитацію. Отже, як слід молитися? Зі сльозами у серці. Де слід молитися? На самоті. Коли слід молитися? Тоді, коли наше внутрішнє єство хоче, щоб ми молилися. Навіщо слід молитися? Оце запитання із запитань. Ми повинні молитися, якщо відчуваємо устремління відбутися завдяки Богові. Що ще ми можемо очікувати від Бога? Ми можемо очікувати, що Бог дасть нам розуміння усього: усього в нічому та нічого у всьому; Повноти у Пустоті та Пустоти у Повноті. Нам слід завжди уміти розрізняти. Ми повинні розуміти, що зовнішній світ, який приваблює нашу увагу, нетривкий. Щоб мати вічне, щоб мати міцний, мов скеля, фундамент у житті, слід навернутися до Бога. Іншого вибору немає. І час особливої безпорадності — чи не найкраща мить зробити цей поворот.

Відчувати свою безпорадність — добре. Виховувати дух самозречення — краще. Бути свідомим інструментом Бога — найкраще.

Усе свідомо чи несвідомо залежить від розуму, у тому числі й пошук спокою. Функція розуму полягає у розвіюванні хмар сумнівів. Функція чистоти розуму полягає в усуненні мряки приземленості та вузлів невігластва. Якщо немає чистоти розуму, не може бути тривкого успіху у духовному житті. Ми досягаємо спокою тільки після того, як повністю припиняємо шукати недоліки в інших. Нам слід відчувати увесь світ як свій, близький. Стежачи за помилками інших, ми входимо у їх недосконалості. Це нітрохи нам не допомагає. Доволі дивно: чим глибше ми занурюємося, тим очевидніше стає для нас те, що недосконалості інших — це наші власні недосконалості, але у різних тілах, різних розумах. А коли ми думаємо про Бога, Його Співчуття та Його Божественність розширюють наше внутрішнє бачення Істини. У повноті свого духовного усвідомлення ми повинні прийти до сприйняття людства як однієї сім’ї. Ми не повинні дозволяти нашому минулому мучити нас і порушувати спокій нашого серця. Наші теперішні хороші, божественні дії можуть легко нейтралізувати погані, небожественні дії минулого. Якщо гріх має силу змусити нас ридати, то медитація, безсумнівно, має силу принести нам радість та наділити нас божественною Мудрістю. Наш спокій — всередині нас, і він — основа нашого життя. Отож відсьогодні будьмо рішучі наповнити свій розум та серце сльозами відданості, основою спокою. Якщо фундамент міцний, не має значення, якої висоти наша суперспоруда, — небезпека нам не загрожує. Тому що і внизу, і вгорі, і всередині, і зовні — спокій.

Хто придатний для Йоги?

Хто придатний для Йоги? Ви придатні для Йоги. Він придатний для Йоги. Я придатний для Йоги. Усі, без винятку, люди придатні для Йоги. Духовна придатність визначається відчуттям єдності, прагненням до єдності. Найдрібніша крапля має право вважати безмежний океан цілком своїм або благати, щоб океан став їй дуже близьким. Така сама справа з індивідуальною душею та Універсальною Душею. Де єБог, і де єя? Бог знаходиться на третьому поверсі, ая — на першому. Я піднімаюся на другий поверх. Бог спускається на другий поверх. І ми зустрічаємось. Я не забуваю омити Його Стопи сльозами захвату. А Бог не забуває помістити мене у Своє Серце безмежного Співчуття. Що таке Йога? Це підкорення самого себе. Підкорити самого себе означає усвідомити Бога. Той, хто практикує Йогу, робить одночасно дві справи: спрощує усе своє життя та отримує вільний доступ до Божественного. У Йозі ніколи не можна прикидатися. Наше устремління повинне бути справжнім. Усе наше життя повинне бути правдивим. Для завзятого шукача немає нічого неможливого. Його кроки направляє вища Сила. Незламна Воля Бога — його найнадійніший захист. Скільки б часу він не згаяв чи скільки б помилок не допустив, він має повне право повернутися до свого духовного дому. Устремління шукача — це палаюче полум’я. Воно не димить і не потребує палива. Це дихання його внутрішнього життя. Воно веде шукача до берегів Золотого Заобрійного. На крилах устремління шукач лине у сферах Трансцендентального. Бог Безмежний, Бог Всюдисущий. Для істинного шукача це більше, ніж просто вірування. Це Реальність без варіантів. А тепер зосередьмося на духовному житті. Думка про те, що духовне життя — це життя аскетизму та тернове ложе, хибна. Ні, ніколи! Ми походимо від Блаженства. У спонтанній радості життя ми повернемося до Блаженства. Це здається складним, бо ми догоджаємо своєму его. Це здається неприродним, бо ми плекаємо сумніви. Усвідомлення Бога — це ціль нашого життя. Це також наша найблагородніша спадковість. Бог водночас є нашим Батьком та нашою Матір’ю. Як Батько Він спостерігає; як Мати Він творить. Як діти ми ніколи не повинні припиняти домагатися Матері, щоб зуміти завоювати Її Материнську Любов та Милість. Як довго мати може не звертати увагу на плач своєї дитини? Не забуваймо, що якщо є на землі той, кого кожна людина може вважати найріднішим, то це Материнський аспект Божественності. Вона — єдина сила нашої залежності; Вона — єдина сила нашої незалежності. Її Серце, оселя Нескінченності, вічно відкрите для кожного. А тепер нам слід ознайомитися з вісьмома важливими кроками, що ведуть шукача до його призначення. Це: Яма, самоконтроль та моральне стримання; Ніяма, ретельний нагляд за поведінкою й характером; Асана, різноманітні пози тіла, які допомагають увійти у вищу свідомість; Пранаяма, система дихання, яка допомагає тримати розум під контролем; Пратьяхара, відмова від життя почуттів; Дхарана, фіксація свідомості на Богові, яка включає усі частини тіла; Дх’яна, медитація, безупинний швидкий потяг, який мчить до Бога, та Самадхі, транс, завершення танцю Природи, остаточне злиття індивідуальної свідомості з нескінченною Свідомістю Трансцендентального Всевишнього. Йога — це союз між нами та Істиною. Цей союз відбувається у трьох стадіях розвитку. На першій стадії людина повинна відчути, що вона потрібна Богові так само, як Бог потрібен їй. На другій стадії людина повинна відчути, що без неї Бог не існує навіть протягом секунди. На третій, заключній стадії людина повинна усвідомити, що вона та Бог не тільки вічно Єдині, а також рівні, всеосяжні й всездійсненні.

Сила відречення

Сучасний світ хоче індивідуальності. Він вимагає свободи. Та справжні індивідуальність і свобода можуть дихати тільки у Божественному. Відречення — це невтомне дихання душі у Серці Бога. Людська індивідуальність волає у темряві. Земна свобода гукає у пустелях життя. А абсолютне відречення співає універсальну пісню божественної Індивідуальності та божественної Свободи у Лоні Всевишнього. У відреченні ми виявляємо духовну силу, завдяки якій ми стаємо не лише тим, хто бачить Істину, а й тим, хто володіє Істиною. Ця Істина — всемогутня Енергія. Якщо ми зможемо відректися у абсолютній безмовності, ми самі станемо Реальністю Реального, Життям Живого, Ядром істинної Любові, Спокою й Блаженства. Незрівнянним благословенням ми станемо самі для себе. Миле дитя приваблює нашу увагу. Ми любимо його, бо воно полонить наше серце. Хіба ми просимо щось у нього за те? Ні! Ми любимо дитя, бо воно — об’єкт нашої любові, воно подобається нам. Таким самим чином ми можемо любити і нам слід любити Бога, бо Він — наймиліша Істота. Спонтанна Любов до Божественного — це відречення, а це відречення — найбільший дар у житті. Бо коли ми відрікаємося, Божественне тут же наділяє нас безмежно більшим, ніж ми могли просити. Відречення — це духовне диво. Воно навчає нас бачити Бога із заплющеними очима, розмовляти з Богом із стуленими вустами. Страх проникає у наше єство лише тоді, коли ми забираємо назад своє відречення від Абсолюту. Відречення — це розкриття. Розкриття нашого тіла, розуму й серця Сонцю божественної Повноти всередині нас. Відречення перед цим внутрішнім Сонцем — це найбільший тріумф життя. Хорти невдачі не наздоженуть нас, якщо ми перебуваємо у цьому Сонці. Принц Зла не зможе доторкнутися до нас, якщо ми усвідомили й закріпили свою єдність із цим одвічно життєдайним Сонцем. Відречення та щиросердечність разом граються, разом бенкетують, разом сплять. Їх увінчує перемога. Розрахунки й сумнів разом граються, разом бенкетують, разом сплять. Їхня доля приречена на розчарування й поразку. Індія — край відречення. Це відречення — не сліпе підпорядкування, а присвята обмеженого “я” безмежному “Я”. Чимало історій з “Махабхарати” пов’язані з відреченням. Кожна з них містить велику духовну істину. Дозвольте розповісти вам коротку, проте дуже натхненну й повчальну історію про Драупаді, царівну Пандавів. Коли зловмисний Духшасана немилосердно намагався зірвати з неї одяг, вона молилася Господеві про порятунок. Водночас вона міцно затиснула краї одягу в кулаки. Її відречення не було остаточним, і її молитва не отримала відповіді. Духшасана продовжував свої спроби стягнути сарі з бідолашної царівни. Та настала мить, коли Драупаді відпустила краї одягу й, склавши руки у молитві, промовила: “О Господи мого серця, о Керманичу мого життя, нехай здійсниться Твоя Воля”. Погляньте на силу її абсолютного відречення! Бог порушив свою мовчанку. Злива Його Милості обрушилася на Драупаді. Як не намагався Духшасана розмотати її сарі, воно виявилося безкінечним. Його гординя зазнала неймовірного приниження. Всездійсненна Милість Бога спускається лише тоді, коли піднімається безумовне відречення людини. Відречення — найбільша наша цінність. Тільки Бог вартий його. Ми можемо відректися перед іншою особою, проте тільки заради усвідомлення Бога. Якщо ця особа досягла Цілі, вона зможе допомогти нам у нашій духовній подорожі. Однак якщо ми відрікаємося перед кимось, щоб просто задовольнити цю особу, ми чинимо величезну, як Гімалаї, помилку. Безоглядно відректися перед Господом всередині неї — ось що нам слід зробити. Кожна наша дія повинна здійснюватися для того, щоб порадувати Бога, а не заради овацій. Занадто таємні й священні наші дії, щоб демонструвати їх іншим. Вони призначені для нашого особистого прогресу, досягнення й усвідомлення. Наше відречення не має меж. Чим більше ми відрікаємося, тим більше ми повинні відрікатися. Бог дав нам можливість. Він вимагає від нас проявлення відповідно до наших можливостей. Проявлення понад наші можливості Бог ніколи не вимагав і ніколи не вимагатиме. У остаточному, абсолютному відреченні людини — її усвідомлення: усвідомлення свого “Я”, усвідомлення Нескінченного Бога.

Медитація: індивідуальна та колективна

Медитація — це око, що бачить Істину, серце, що відчуває Істину, та душа, що усвідомлює Істину. Через медитацію душа повністю усвідомлює свою еволюцію у вічній подорожі. Під час медитації ми бачимо, як форма перетворюється на Безформне, а обмежене — на Безмежне; також ми бачимо, як Безформне набуває форми, а Безмежне стає обмеженим. Медитація говорить. Вона говорить у тиші. Медитація відкриває. Вона відкриває шукачеві, що матерія і дух єдині, кількість та якість єдині, іманентне і трансцендентальне єдині. Медитація відкриває, що життя — це не просто існування протягом сімдесяти чи вісімдесяти років від народження до смерті; життя — це сама Вічність. Наше народження — важлива подія у самому бутті Бога. Так само й смерть. Після народження життя триває у тілі. Після смерті життя триває у духові. Медитація індивідуальна та медитація колективна. Як єдина суть індивідууму та колективу, так само єдина суть індивідуальної та колективної медитації. Усі ми діти Бога. Наше тіло говорить, що ми люди. Наша душа говорить, що ми божественні. Чи люди ми, чи божественні істоти — це не має значення. Ми — незмінно й вічно єдине. Ми — невід’ємні частинки цілого. Ми становимо ціле. Океан безкрайній. Ти бачиш його частину. Він бачить його частину. Я бачу його частину. Проте наш погляд не охоплює увесь простір океану. Наше бачення обмежене. Але видима для кожного з нас частина океану не відокремлена й не може бути відокремлена від цілого океану. Що створює оркестр? Він створює симфонічне поєднання. Різні звуки різних інструментів складають симфонію. Як кожен інструмент виконує свою партію, так і кожна людина може медитувати по-своєму. Та зрештою усі дістануться до тієї самої цілі й головного усвідомлення єдності. А це усвідомлення — ніщо інше, як визволення — визволення від рабства, невігластва й смерті. Tat twam asi. “Ти є це”. Це воістину таємниця, яку можна відкрити під час медитації. “Ти” — це не зовнішня людина. “Ти” — це наша душа, божественність всередині нас. Наша неосвічена й небожественна природа намагається змусити нас відчувати, що тіло — це все. Наша просвітлена й божественна природа дає нам відчуття, що наша душа, яка не знає ні початку, ні кінця — це усе. Воістину, саме душа — це дихання нашого буття, як на Небесах, так і на землі. Знання самого себе та універсальне Знання — не дві різні речі. У мить, коли ми усвідомлюємо своє “Я”, усе, що є у всесвіті, стає нашим. А що таке цей всесвіт? Це зовнішнє вираження наших внутрішніх досягнень. Ми самі для себе Спасителі. Наше спасіння — всередині нас. Саме нам слід трудитися заради свого спасіння. Ми самі творимо свою долю. Не годиться звинувачувати інших у неприємностях нашого життя. На жаль, звинувачувати інших — це одна з найдавніших недуг людства. Адам звинуватив Єву у його спокусі. Що було робити бідолашній Єві? Вона також звинуватила іншого. Ні, ми не повинні так чинити. Наші вчинки — наша відповідальність. Намагатися уникнути наслідків своїх дій — це просто абсурд. А бути вільним від допускання помилок — це мудрість, це справжнє просвітління. Випробування й горе є як всередині нас, так і зовні. Нам слід просто не зважати на них. Якщо це не діє, ми повинні глянути їм в обличчя. Якщо й цього не досить, нам доведеться побороти їх, тут і негайно. Найважливіше питання, яким чином побороти наші випробування й горе. Ми можемо побороти їх тільки завдяки постійному устремлінню та медитації. Іншого способу, іншого вибору немає. Від глибокої медитації, що протікає в єдиному руслі, ми отримуємо духовне знання й чисту відданість, які діють не лише одночасно, а й гармонійно. Шлях Бхакті, відданості та шлях Джнана, знання зрештою приводять нас до тієї самої цілі. Відданість — це не сліпа віра. Не безглузда прив’язаність до своїх внутрішніх відчуттів. Це неповторний процес духовного розкриття. Знання не сухе. Його сила не агресивна. Знання — це їжа, яка дає енергію нашому земному та небесному буттю. Відданість — це Захват. Знання — це Спокій. Наше серце потребує Захвату, а наш розум — Спокою так само, як Бог потребує нас, щоб проявити Себе, а ми потребуємо Бога, щоб відбутися. Медитація індивідуальна та медитація колективна. Медитувати індивідуально просто. Шукачеві щастить, бо ніхто не стоїть між ним та Божою Милістю. Медитувати в колективі просто. Учень природним чином отримує радість, навчаючись з іншими в одному класі. І тут шукачеві щастить, бо щире устремління інших шукачів може принести йому натхнення. Вірно, є труднощі у індивідуальній медитації, бо шукача може морити лінь. Вірно, є труднощі у колективній медитації, бо є велика ймовірність, що невігластво та слабкості інших можуть на підсвідомому рівні напасти на тіло, розум та серце шукача. Яким чином ми б не медитували — індивідуально чи у колективі — нам слід обов’язково робити одну річ — медитувати усвідомлено. Докладати неусвідомлених зусиль — це все одно, що грати у футбол, не маючи найменшого завзяття. Ми граємо, але не отримуємо радості. Усвідомлене зусилля — немов гра у футбол із великою охочістю. Ми отримуємо справжню радість. Подібним чином усвідомлена медитація приносить нам внутрішнє Задоволення від душі. Зрештою, кожна людина повинна мати дух божественного героя. Якщо її покинуть у дрімучому лісі, вона повинна мати внутрішню силу медитувати не відчуваючи страху. Якщо її попросять медитувати у велелюдному ТаймсСквері, вона повинна мати внутрішню силу медитувати без найменшого збентеження. Чи наодинці, чи серед інших, шукач повинен жити у медитації без потрясінь і страху.

Чи є особлива місія у вашої душі?

Ваша душа має особливу місію. Ваша душа усвідомлює це на найвищому рівні. Майя, ілюзія чи забуття, змушує вас відчувати, що ви обмежені, слабкі й безпомічні. Це не вірно. Ви не тіло. Ви не відчуття. Ви не розум. Це все обмежене. Ви душа, яка є безмежною. Ваша душа має безмежну силу. Ваша душа непідвладна часові й простору. Чи зможете ви колись осягнути свою душу? Чи зможете мати повне усвідомлення душі та бути єдиною з нею? Звісно, так. Адже ви, насправді, є ніщо інше, як душа. Власне, ваша душа представляє природний стан вашої свідомості. Та сумнів ускладнює усвідомлення душі. Сумнів — це безплідна боротьба у зовнішньому світі. Устремління — це плідна впевненість шукача у внутрішньому світі. Сумнів бореться без упину. Зрештою він завдає поразки своїй меті. Устремління здіймається вгору, до найвищого. Вкінці своєї подорожі воно досягає Цілі. Сумнів опирається на зовнішнє спостереження. Устремління опирається на внутрішнє переживання. Сумнів завершує поразкою, бо він живе в обмеженому фізичному розумі. Устремління завершує успіхом, бо воно живе у вічному сходженні душі. Щоб дізнатися, у чому полягає ваша особлива місія, ви повинні зануритися глибоко всередину себе. У вашій невтомній подорожі вас повинні супроводжувати надія та мужність. Надія пробудить вашу внутрішню божественність. Мужність зробить вашу внутрішню божественність квітучою. Надія надихатиме вас мріяти про Трансцендентальне. Мужність надихатиме вас проявляти Трансцендентальне тут, на землі. Щоб відчути, у чому полягає ваша особлива місія, вам слід завжди творити. Ваше творіння — це те, на що ви зрештою перетворитеся. Накінець, ви усвідомите, що ваше творіння — це ніщо інше, як ваше саморозкриття. Вірно, скільки душ, стільки й місій. Та кожна душа відбувається лише після того, як вона досягне певного рівня досконалості. Світ — це божественна п’єса. Кожний учасник робить свій внесок у її успіх. Роль слуги така ж важлива, як і роль господаря. Від досконалості кожного учасника залежить колективне становлення. Водночас індивідуальне становлення досконале лише тоді, коли індивідуум встановив нероздільний зв’язок та усвідомив свою єдність з кожною людиною на землі. Ви становите єдине тіло від ніг до голови. Проте одну його частину ви називаєте вухами, а іншу — очима. Кожна частина вашого тіла має свою назву. Доволі дивно, та, незважаючи на те, що усі частини належать одному тілові, жодна з них не може виконувати функцію іншої: очі бачать, але не чують; вуха чують, але не бачать. Отож тіло — це і однина, і множина. Подібним чином і Бог, один, проявляє Себе через багато форм. Бог говорить нам, яка у нас місія. Але ми не розуміємо мови Бога, тож Він змушений бути перекладачем Самого Себе. Коли інші говорять нам про Бога, вони ніколи не можуть повністю розповісти, хто такий Бог. Вони невірно виражають, ми невірно сприймаємо. Бог говорить у тиші. І у тиші Він тлумачить Своє послання. Тож слухаймо та сприймаймо Бога також у тиші. Чи є особлива місія у вашої душі? Так. Вона знаходиться у найглибших глибинах вашого серця, і ви повинні знайти й здійснити її там. Немає зовнішнього способу здійснити вашу місію. Мускус виробляється у тілі оленя. Олень відчуває його запах і, зачарований ним, намагається знайти його джерело. Він бігає й бігає, але не знаходить, звідки походить запах. Витративши усю свою енергію на безкінечні пошуки, він, зрештою, помирає. А джерело, яке він так відчайдушно шукав, знаходилося всередині нього. Як міг він знайти його у іншому місці? Така сама справа з вами. Ваша особлива місія — здійснення вашої божественності — не зовні, а всередині вас. Шукайте всередині. Медитуйте всередині. Ви відкриєте свою місію.

Як далеко нам до усвідомлення?

Avidyaya mrityum tirtha vidyaya amritam snute. “Із-за невігластва ми проходимо через смерть, завдяки знанням ми досягаємо Безсмертя”. Це, воістину, найголовніше усвідомлення. Усвідомлення означає відкриття Бога в людському тілі. Усвідомлення означає, що людина — це сам Бог. На жаль, людина не сама. З нею бажання, а бажання має величезну силу. Однак воно не здатне дати людині постійну радість і спокій. Бажання обмежене. Бажання сліпе. Воно намагається прив’язати людину, невід’ємне право якої бути безмежною. Милість Бога, яка діє через людину заради повного проявлення Бога, нескінченна. Усвідомлення зароджується у самоподоланні. Воно росте у єдності з Богом. Воно відбувається у обіймах з обмеженим та Безмежним. Ми — шукачі Всевишнього. Те, що ми потребуємо, — це абсолютне усвідомлення. З неповним усвідомленням ми можемо діяти, щонайбільше, немов кіт. З абсолютним усвідомленням ми будемо здатні погрожувати невігластву, наче лев, що ричить. У мить, коли я кажу “моє тіло”, я відокремлюю себе від свого тіла. Це тіло проходить через стадію немовляти, дитини, юнака, зрілої людини та літньої людини. Це не я насправді. Справжнє моє “Я” завжди перебуває незмінним. Коли я кажу, що я погладшав чи схуд, я розповідаю про те, що моє тіло погладшало чи схудло, а не моє внутрішнє “Я”, вічне й безсмертне. Усвідомлення говорить, що немає таких явищ як рабство та свобода, на які ми так часто посилаємося у своєму щоденному житті. Те, що насправді існує, — це свідомість; свідомість різних рівнів, свідомість, яка насолоджується собою у різноманітних проявах. Коли ми думаємо про те, що живемо у рабстві невігластва, ми маємо право відчувати, що можемо жити також у свободі, якщо забажаємо. Якщо рабство змушує нас відчувати, що світ — це стражденна нива, то свобода, безсумнівно, може дати нам відчуття, що світ — це ніщо інше, як блаженна свідомість Брахмана. А усвідомлення дає нам відчуття “Sarvam khalvidam Brahma” — “Усе суще — Брахман” . Для того, щоб пізнати, що таке усвідомлення, нам слід, насамперед, полюбити своє внутрішнє “Я”. Наступний крок — полюбити саме усвідомлення. Саме любов пробуджує душу. Саме любов просвітлює нашу свідомість. Люби — і будеш любим. Усвідом — і ти відбудешся. Усвідомлення — це наш внутрішній світильник. Якщо ми підтримуватимемо вогонь світильника, своїм променистим світлом він охопить цілий світ. Кожен з нас, без винятку, має силу самоусвідомлення або, інакше кажучи, силу усвідомити Бога. Заперечувати цю істину означає безжально обманювати самого себе. Ми усвідомлюємо Істину не лише тоді, коли радість наповнює наш розум, а й тоді, коли смуток захмарює наше серце, коли смерть манить нас у своє похмуре лоно, і коли Безсмертя кладе наше буття на коліна перетворень. Як далеко нам до Усвідомлення? Ми можемо визначити відповідь за рівнем свого відречення перед Волею Бога. Іншого способу дізнатися немає. Також слід знати, що кожен день розпочинається з нового усвідомлення. Життя — це постійне усвідомлення для того, чиє внутрішнє око відкрите. Чому ми хочемо усвідомити Бога? Ми хочемо усвідомити Бога тому, що ми усвідомлено стали каналами, через які можна отримувати плоди Богоусвідомлення. Саме наше тіло — божественна машина. Отже, вона потребує змащування. Усвідомлення — це божественне мастило, яке забезпечує ефективну діяльність машини. Досягнути усвідомлення можна завдяки Милості Бога, милості Ґуру та устремлінню шукача. Милість Бога — це дощ. Милість Ґуру — це насіння. Устремління шукача — це процес вирощування. І, о диво, небувалий урожай! Усвідомлення!

Роль чистоти у духовному житті

Чистота! Чистота! Чистота! Ми любомо тебе. Нам не вистачає тебе. Ми потребуємо тебе. Будь у наших думках! Будь у наших діях! Будь у диханні нашого життя! Як бути чистим? Ми можемо бути чистими завдяки самоконтролю. Ми можемо контролювати свої почуття. Це неймовірно складно, однак можливо. “Я контролюватиму свої почуття. Я переможу свої пристрасті”. Такий підхід не приведе нас туди, куди ми маємо намір дістатися. Голодний лев наших почуттів та голодний тигр наших пристрастей не покинуть нас просто тому, що ми повторюємо “Я контролюватиму свої почуття і переможу свої пристрасті”. Такий підхід не дієвий. Те, що ми повинні робити — це зосереджувати свій розум на Богові. На превеликий подив, наші лев та тигр, тепер приборкані, добровільно покинуть нас, побачивши, що ми стали занадто бідні, щоб прогодувати їх. Та насправді ми нітрохи не збідніли. Навпаки, ми стали безмежно сильнішими й багатшими, тому що Воля Бога насичує енергією наше тіло, розум і серце. Зосереджувати своє тіло, розум та серце на Божественному — ось вірний підхід. Чим ближче ми до Світла, тим дальше ми від темряви. Чистота не приходить уся й одразу. Потрібен час. Ми повинні зануритися глибоко всередину себе та з безумовною вірою розчинитися у спогляданні Бога. Нам не потрібно йти до Чистоти. Чистота прийде до нас. І Чистота прийде не сама. Вона принесе вічну Радість. Ця божественна Радість — єдина ціль нашого життя. Бог повністю відкриває Себе та проявляє Себе до безмежності тільки тоді, коли ми маємо цю внутрішню Радість. Світ дає нам бажання. Бог дає нам молитву. Світ дає нам рабство. Бог дає нам свободу — свободу від обмежень, свободу від невігластва. Ми гравці. Ми можемо грати і у футбол, іу крикет. Ми маємо свободу вибору. Подібним чином ми можемо вибирати, з ким грати — з чистотою чи нечистотою. Гравець розпоряджається грою, а не навпаки. Найлегший та найефективніший спосіб досягти чистоти — повторювати мантру. Мантра — звук-джерело. Мантра — це динамічна енергія у формі вібруючого звуку. А тепер дізнаймося, що таке джапа. Джапа — це повторення мантри. Ви хочете бути чистими, хіба не так? Отже, негайно повторіть ім’я Бога п’ятсот разів. Це наша мантра. Нумо, почали. (Шукачі разом із Шрі Чинмоєм повторюють мантру.) Спасибі. У нас вийшло. А тепер, будь ласка, щодня збільшуйте кількість повторень на сотню. Скажімо, завтра ви повторюватимете ім’я Бога шістсот разів, а післязавтра — сімсот. Мої підрахунки вказують, що відсьогодні за тиждень ви повторюватимете ім’я Бога одну тисячу двісті разів. Від цього дня, будь ласка, починайте зменшувати число повторень на сотню кожного дня поки не повернетеся до п’ятисот. Будь ласка, продовжуйте цю вправу тиждень за тижнем принаймні протягом місяця. Чи захочете ви змінити своє ім’я, чи ні, а світ називатиме вас по-новому. Вашим новим ім’ям буде Чистота. Ви почуєте це на власні вуха. Це перевершить ваші найсміливіші уявлення. Нехай ніщо не приводить нас до сум’яття. Нехай нечистота нашого тіла нагадує нам про спонтанну Чистоту нашого серця. Нехай наші зовнішні недалекі думки нагадують нам про нашу внутрішню безмежну Волю. Нехай численні недоліки нашого розуму нагадують нам про безкінечну Досконалість нашої душі. Сьогоднішній світ переповнений нечистотою. Здається, що чистота — це валюта з іншого світу. Здобути чистоту дуже складно, та коли ми здобудемо її, до нас прийде спокій, до нас прийде успіх. Дивімося сміливо в обличчя світу. Приймаймо життя таким як воно є. Наш Внутрішній Пілот постійно на варті. Підводні течії нашого внутрішнього, духовного життя завжди протікатимуть непомітно, безперешкодно й безстрашно. Можливо, Бога не знають, але Його можна пізнати. Наші молитви й медитації приведуть нас до цього незнайомця. Ми благаємо про свободу. На диво, ми не відаємо про те, що безмежна свобода вже є всередині нас. Погляньте, як легко ми забуваємо про Бога, нехтуємо Богом і навіть заперечуємо Бога. Та Співчуття Бога говорить: “Мої діти, що б ви не робили й не говорили, Моє Серце ніколи не відмовиться від вас. Ви потрібні Мені, ви необхідні Мені”. Мати веде дитя за руку. Але саме дитина повинна робити кроки, і вона таки робить їх. Ні той, кого тягнуть, ні той, що тягне, не бувають щасливі. Подібно й Бог говорить: “Мої божественні діти, у вашому внутрішньому житті Я даю вам натхнення. Саме ви повинні з найчистішим серцем плекати устремління, щоб досягти Золотого Заобрійного”.

Дві таємниці: реінкарнація та еволюція

Щоб зрозуміти таємницю реінкарнації, еволюції та трансформації, ми, насамперед, повинні зрозуміти таємницю, найважливішу з усіх, — таємницю карми. Слово “карма” походить із санскриту й означає дію: дію серця, дію розуму, дію тіла. Існує три види карми: Санчіта карма, Прарабдха карма та Аґамі карма. “Санчіта” означає нагромадження. Свідомо чи несвідомо ми чекаємо наслідків карми — того, що у минулому посіяли своїми думками, словами, ділами та воліннями. Санчіта карма — це нагромадження вчинків, скоєних у минулому або теперішньому житті, результати яких ще не опрацьовані, плоди яких ще не дозріли. Прарабдха карма — це доля чи приречення, результат дій у котромусь із минулих життів. Плоди карми розпочали проявлятися, але поки що не повністю; для їх остаточного проявлення необхідне нове життя. Прарабдха карма — це етап Санчіта карми, на якому розпочинається її проявлення. У цьому житті ми починаємо пожинати плоди карми минулого, та водночас засіваємо урожай майбутнього. Аґамі означає майбутнє, наближення. Аґамі карма завершується лише після того, як людина досягає духовної досконалості; коли її не зв’язують ні спокуси народження, ні тенета смерті. Вона діє з наміром допомагати людству. У здійсненні Божественного тут, на землі визволена душа грає важливу роль у Божественній Грі, яка не має ні початку, ні кінця. Ми знаємо, що існує Хтось такий, кого ми називаємо Богом. Ми знаємо, що існує щось таке, що ми називаємо душею. Власне, видатний американський філософ Емерсон сказав: “Бог — це безмежний круг, центр якого знаходиться скрізь, а меж немає ніде”. Безперечно, можна сказати, що той центр — це людська душа. Душа вічна. Що пов’язує її з реінкарнацією? Можна написати безліч сторінок про реінкарнацію, це грізне поняття, яке так завзято обговорюють та в яке так часто не вірять. Спробуймо осягнути суть справи в одному короткому реченні: “Реінкарнація — це процес, за допомогою якого душа піднімається на вищі щаблі; він існує заради росту й розвитку душі”. Усім нам відома теорія Чарльза Дарвіна про еволюцію видів. Це зміна фізичного організму від нижчого до вищого чи від найпростішого до складнішого. Духовна еволюція відбувається паралельно до фізичної еволюції. Душа присутня у всіх істотах. Вірно, вона божественна й безсмертна. Проте їй притаманне спонукання до ще більшої особистої довершеності, ще більшого здійснення, ще більшої божественності. Отже, у процесі своєї еволюції душі доводиться приймати різні тіла: від найменш досконалого до найдосконалішого. На кожному етапі вона вбирає в себе справжню цінність кожного свого земного досвіду. Таким чином душа росте, збагачується, робить свою божественність ще більш інтегральною, гармонійною й досконалою. Реінкарнація говорить нам, що ми не з’явилися з нічого. Наше теперішнє становище — це результат того, що ми самі створили у минулому. Ми — це наслідок наших минулих інкарнацій. “О Арджуна, чимало народжень ми пройшли — ія, і ти! Я знаю про кожне з них, а ти про свої не знаєш”, — сказав божественний Шрі Крішна Арджуні, який у той час ще не досягнув усвідомлення. Еволюція — це сполучна риска між тим, що було, та тим, що буде. Я людина. Я повинен знати, що моїм батьком був я, а також я буду моїм сином. У мене були труднощі. І у вас були. І у нього. Жодних винятків! Ми стикалися з ними. Стикаємося навіть тепер. Але ми, безперечно, вирішимо їх.

Яка ціль життя?

Ціль життя — усвідомити Всевишню Реальність. Ціль життя — бути свідомим вираженням Вічного Буття. Життя — це еволюція. Еволюція — це розкриття зсередини. Кожне життя саме по собі світ. Воістину, кожне життя — це мікрокосм. Усе, що живе у просторах всесвіту, живе у кожному індивідуальному житті. Є два життя: внутрішнє та зовнішнє. Зовнішнє життя говорить про свої принципи, а тоді намагається діяти. Воно проповідує всюди й скрізь, однак дуже мало практикує з того, що проповідує. Внутрішнє життя не говорить. Воно діє. Його спонтанна діяльність — це усвідомлене проявлення Бога. Наше життя має дві іпостасі: екзотеричну та езотеричну. Екзотерична іпостась має справу із зовнішнім світом. Зовнішня реалія намагається відбутися завдяки живленню бажань та заохоченню пристрастей. Езотерична чи внутрішня іпостась життя знаходить своє здійснення у контролюванні пристрастей та подоланні бажань, у плаванні в широченному морі Свободи. Життя — це існування. Звичайне існування походить від глибшого Існування. Існування не може походити від не-існування. Життя походить від Бога. Життя — це Бог. Нам слід робити дві речі: пізнавати життя якнайвідданіше та жити якнайбожественніше. Ми повинні мати дві речі: уяву та натхнення. Життя без уяви — це життя у в’язниці. На крилах уяви ми повинні намагатися полетіти в Заобрійне. Життя без натхнення — це життя в стагнації. Завдяки динамізму натхнення ми надамо життю нового значення й зробимо його безсмертним. Ціль життя — усвідомити Бога. Усвідомлення ніколи не прийде до того, хто не діє. Ми повинні старатися заради Усвідомлення. Ми повинні заплатити його ціну. Альтернативи немає. Щонайважливіше: говорячи іншим, що ви усвідомлена душа, ви, можливо, переконаєте їх, можливо, навіть обманете своє серце, але вам не обманути Бога. Найперша необхідність для Богоусвідомлення — це спокій. Спокій базується на любові, любові до людства й любові до Бога. Спокій також базується на неприв’язаності. Нема жаги надбання — нема страху втрати, і погляньте — спокій ваш! Так само фундаментом спокою служить відречення. Це відречення не від матеріальної власності, а від обмежень та невігластва. Такий спокій — істинний Спокій, який не порушити ревом світу — ні зовнішнього, ні внутрішнього. Якщо ви володієте таким божественним Спокоєм, Усвідомлення неодмінно постукає у двері вашого серця. Точніше кажучи, у вашому серці почне розквітати пелюстка за пелюсткою Лотос Усвідомлення. Для того, щоб усвідомити Бога, не обов’язково відвідувати храми, церкви, синагоги. І сувої священних писань та проповіді не є необхідними. Що вкрай необхідно — це медитація. Медитація, яка приведе вас до усвідомлення Безмежного Бога у вашій душі, вашому серці, розумові й тілі. Ціль життя — жити божественним життям. Ми живемо у цьому світі. Ми знаємо, що не хлібом єдиним живе людина. Щоб жити у світі Реальності Бога, їй необхідна душа. Тільки душа здатна бачити й відчувати відоме й Невідоме, те, що існує, і те, що не-існує, мрію минулого, досягнення теперішнього та надію майбутнього. Приймімо внутрішнє життя, духовне життя. У нашій подорожі помилки неминучі. Без зусиль успіх просто неможливий. Нема праці — нема прогресу. Нам слід вітати досвід, бо без досвіду нічого не осягнути. Досвід може бути як таким, що підбадьорює, так і таким, що розчаровує. Однак це досвід, який робить нас справжніми, який розкриває істинне значення самого нашого життя. Нехай кожен з нас буде істинно духовним. Усвідомлюймо Бога через постійне спілкування з Ним. Для медитації нам не потрібні особливі місце й час. Ми повинні вийти за межі потреб часу й простору. Коли ми занурюємося глибоко всередину себе, ми відчуваємо, що неможливо відокремити одну мить від іншої, одне місце — від іншого. Плекаймо устремління жити у Вічному Тепер Усвідомлення Бога, Вічному Тепер Мрії й Реальності Бога. Ця Мрія — Мрія про Перевершення, що перевершує усе. Ця Реальність — це Реальність Розкриття, що квітне вічно.

Що таке духовність?

Духовність — це універсальність Істини, Світла й Блаженства. Духовність — це усвідомлена потреба Бога. Духовність — це постійна нагода усвідомити й довести, що ми усі можемо бути такими великими, як Бог. Бог — це Захват. Захват — це дихання душі. Бог не хоче бачити обличчя печалі. Бог подарує нам нескінченність у мить, коли ми будемо готові подарувати Йому хоч одну іскорку захвату душі. Світ сповнений смутку. За це відповідальні ми. Наші відчуття особистих інтересів та особистої важливості цілком відповідальні за це. Індивідуальна свідомість повинна розширюватися. Людині необхідне натхнення. Людині необхідна діяльність. Людина необхідна духовності. Духовності необхідне повне здійснення. Духовність має внутрішнє око, яке поєднує кожну обставину життя з внутрішньою впевненістю. Своїми духовними думками людина може створювати й скасовувати зовнішні обставини. Для того, хто у своїх думках і діях несе Бога, Бог — єдина жива Реальність. Духовність володіє секретним ключем від Дверей Божественного. Цей ключ — медитація. Медитація спрощує наше зовнішнє життя й наповнює енергією наше внутрішнє життя. Медитація надає нашому життю природності й спонтанності. Життя стає таким природним і спонтанним, що ми не можемо дихати без свідомості своєї божественності. Медитація — це божественний дар. Це підхід напряму, оскільки медитація веде шукача до Єдиного, від якого той походить. Медитація говорить нам, що наше людське життя — це таємна й священна річ, та стверджує нашу божественну спадковість. Медитація дає нам нові очі, щоб бачити Бога, нові вуха, щоб чути Голос Бога, й нове серце, щоб відчувати Присутність Бога. Духовне життя не устелене трояндами, проте воно й не тернове ложе. Це ложе реальності й неминучості. У своєму духовному житті я бачу роль диявола й роль мого Господа. Якщо диявол має спокусу, то мій Господь має Наставництво. Якщо диявол має спротив, то мій Господь має Допомогу. Якщо диявол має покарання, то мій Господь має Співчуття. Якщо диявол забирає мене у пекло, то мій Господь забирає мене на Небеса. Якщо у диявола є для мене смерть, то у мого Господа є для мене Безсмертя. Ми повинні молитися Богові у повноті серця і в потоках сліз. Ми повинні відмітити свою ціль на висоті Богоусвідомлення, оскільки Богоусвідомлення — це єдина ціль нашого земного існування. Шрі Рамакрішна сказав: “Той даремно народився, хто, маючи рідкісний привілей народитися людиною, не здатен усвідомити Бога у цьому житті”. Досягнення науки дивовижні. Незважаючи на те, її кругозір обмежений. Існують світи поза осяжністю органів чуттів; існують сокровенні таємниці. Наука не має доступу до цих світів; наука ніколи не зможе розгадати ці таємниці. А духовна людина, завдяки своєму внутрішньому баченню, може легко входити у ці світи й осягати ці таємниці. Водночас, духовна людина — це справжній ідеаліст, який не будує повітряні замки, а твердо стоїть на землі. Духовність — не просто терпимість. І навіть не приймання. Духовність — це відчуття універсальної єдності. У своєму духовному житті ми розглядаємо Божественне не лише у рамках нашого Бога, а й у рамках Бога кожної людини. Наше духовне життя становить міцну й надійну основу єдності в різноманітності. Духовність — не просто доброзичливість стосовно віри в Бога інших. Це абсолютне визнання й сприймання їхньої віри в Бога як своєї. Це складно, але можливо, оскільки усі духовні Учителі усіх часів переживали це й практикували. “Істина” була проблемою з проблем кожного віку. Істина живе у переживанні. У своєму зовнішньому аспекті Істина — це щирість, правдивість і цілісність. У своєму внутрішньому, духовному аспекті Істина — це бачення Бога, усвідомлення Бога й проявлення Бога. Усе, що живе вічно, — Істина. Зворушує душу заклик пророків Упанішад: “Satyameva jayate nanritam” — “Торжествує тільки істина, а не брехня”. Благословенна Індія, що має це всеосяжне послання універсальної божественності як девіз, як дихання життя. Духовності не знайти у книжках. Навіть якщо ми визубримо усю книжку, ми не отримаємо духовності. Якщо ми хочемо бути духовними, ми повинні рости зсередини. Книжкам передують думки та ідеї. Розум пробуджує думки та ідеї від дрімоти. Духовність пробуджує розум. Духовна людина — це людина, яка прислухається до вказівок своєї душі, та яку не здатен мучити страх. Погляди світу заслабкі, щоб бентежити її розум і серце. Цю істину він знає, відчуває та втілює. На завершення, я маю відкриту таємницю для тих, хто хоче вступити у духовне життя. Ця відкрита таємниця в наступному: ви можете змінити своє життя. Немає потреби чекати змін протягом років чи навіть місяців. Вони розпочнуться у мить, коли ви зануритеся у море духовності. Спробуйте жити життям духовної дисципліни хоча б один день, єдиний день! У вас неодмінно вийде.

Що таке Йога?

Що таке Йога? Йога — це мова Бога. Якщо ми бажаємо розмовляти з Богом, ми повинні вивчити Його мову. Що таке Йога? Йога — це те, що розкриває таємницю Бога. Якщо ми бажаємо пізнати таємницю Бога, ми повинні ступити на шлях Йоги. Що таке Йога? Йога — це Дихання Бога. Якщо ми бажаємо бачити через Око Бога й відчувати через Серце Бога, якщо ми бажаємо жити у Мрії Бога й пізнати Реальність Бога, якщо ми бажаємо володіти Диханням Бога та, кінець кінцем, якщо ми бажаємо стати Самим Богом, Йога кличе нас. Йога — це союз. Це союз індивідуальної душі та Всевишнього “Я”. Йога — це духовна наука, яка вчить нас, як усвідомити Найвищу Реальність у самому житті. Що ми повинні зробити — це прийняти життя і здійснити Божественне в собі тут, на землі. Це може бути результативним тільки завдяки перевершенню наших людських обмежень. Йога говорить нам, як далеко ми просунулися щодо усвідомлення Бога. Також вона розповідає про призначену нам роль у космічній Драмі Бога. Заключне слово Йоги про те, що кожна людська душа — це божественний представник Бога на землі. А тепер зосередьмо свою увагу на практичних аспектах Йоги. Є різні види Йоги: Карма Йога, шлях дії; Бхакті Йога, шлях любові й відданості; а також Джнана Йога, шлях знання. Ці три види вважаються найосновнішими. Існують і інші знані види Йоги, проте вони є або відгалуженнями від основних видів, або тісно споріднені з ними. Ці три основні різновиди — головні ворота Палацу Бога. Якщо ми хочемо бачити й відчувати Бога найсолодшим, найсокровеннішим способом, нам слід практикувати Бхакті Йогу. Якщо ми хочемо усвідомити Бога в людстві через своє некорисливе служіння, ми повинні практикувати Карма Йогу. Якщо ми хочемо усвідомити мудрість і славу трансцендентального “Я” Бога, ми повинні практикувати Джнана Йогу. Є впевеність в одному: ці три шляхи ведуть нас до Самоусвідомлення в усвідомленні Бога та до Богоусвідомлення в усвідомленні свого “Я”.

Бхакті Йога

Попроси людину розповісти про Бога і вона говоритиме безкінечно. Попроси бхакту розповісти про Бога і він скаже лише дві речі: “Бог — сама Ніжність, Бог — сама Солодкість”. Бхакта навіть піде ще далі і скаже: “Я можу спробувати жити без хліба, та без Милості мого Господа я не зможу жити ніколи”. Молитва бхакти дуже проста: “О мій Господи Боже, прошу, увійди у моє життя із Твоїм Оком Захисту та із Твоїм Серцем Співчуття”. Ця молитва — найшвидший спосіб постукати у Двері Бога, а також найпростіший спосіб побачити, як Бог відчиняє Двері. Карма-йог чи джнана-йог можуть інколи страждати від сумнівів щодо існування Бога. А бхакта не зазнає таких страждань. Для нього існування Бога — це істина-аксіома. Більш того, він спонтанно відчуває це своїм серцем. На жаль, і йому доводиться проходити через певні страждання. Його страждання — від розділення між ним та його Любим. Зі сльозами відданості свого серця він благає установити заново свій пресолодкий союз із Богом. Розважливий розум не приваблює відданого бхакту. Жорсткі реалії життя не здатні зачепити його увагу, не те що цілком поглинути його. Він хоче постійно жити у царстві захоплення Богом. Відданий відчуває, що коли він крокує до Бога, Бог мчить до нього. Відданий відчуває, що коли він думає про Бога протягом секунди, Бог плаче за ним протягом години. Відданий відчуває, що коли він іде до Бога з краплею своєї любові, щоб втамувати незгасну спрагу Бога, Бог огортає його морем Своєї пресолодкої Любові. Стосунки відданого й Бога можна тільки відчути і ніколи не описати. Бідний Бог гадає, що жодна людина на землі не здатна ніколи полонити Його, оскільки Він безцінний, неоціненний. На жаль, Він забув, що вже обдарував відданістю Свого бхакту. На превеликий подив Бога, на преглибоку Його радість, самозабутня відданість Його відданого здатна полонити Його. Є люди, які насміхаються з бхакти. Вони говорять, що Бог бхакти — не що інше, як персоніфікований Бог, безмежний Бог у формі, возвеличена людина. Я кажу таким: “А чому бхакті не слід так відчувати?” Бхакта щиро відчуває, що він — це маленька крапля, а Бог — безмежний Океан. Він відчуває, що його тіло — безкінечно мала частинка Бога, безмірного Цілого. Відданий мислить про Бога й молиться Богові відповідно до свого уявлення. І цілком має рацію. Лише увійдіть у свідомість кота і ви побачите, що його поняття про всемогутню Істоту має форму кота, просто велетенських розмірів. Лише увійдіть у свідомість квітки і ви побачите, що уявлення квітки про щось безмежно прекрасніше, ніж вона сама, це образ квітки. Бхакта чинить так само. Він знає, що він людина, й вічуває, що його Бог має бути людиною у повному розумінні цього слова. Єдина відмінність, як він відчуває, полягає у тому, що він — обмежена людська істота, а Бог — це безмежна людська Істота. Для відданого Бог водночас блаженний та милосердний. Радість його серця дає йому відчуття, що Бог блаженний, а біль його серця дає йому відчуття, що Бог милосердний. Пташина співає. Людина співає. І Бог співає. Він співає Свої пресолодкі пісні Нескінченності, Вічності й Безсмертя через серце Свого бхакти.

Карма Йога

Карма Йога — це діяльність, не спонукана бажаннями, а заради Всевишнього. Карма Йога — це істинне прийняття людиною свого земного існування. Карма Йога — це безстрашний марш людини полем битви життя. Карма Йога не має побачень з тими, хто вважає, що діяльність не важлива у людському житті. Карма Йога заявляє, що життя — це божественна нагода служити Богові. Власне, ця Йога — це не лише Йога фізичної діяльності; вона також включає моральне й внутрішнє життя шукача. Послідовники цього шляху моляться про сильне й досконале тіло. А також вони моляться про довге життя. Це довге життя — не просто подовжена його тривалість у роках. Це життя, що прагне, щоб божественні Істина, Світло й Сила спустилися на матеріальний план. Карма-йоги — це справжні герої на земній арені, їм належить тріумф божественної перемоги. Карма-йог абсолютно далекий від хвиль розчарування й відчаю людського життя. Те, що він бачить у житті та життєвій діяльності, — це божественний задум. Він відчуває себе сполучною рискою між земними обов’язками та небесною відповідальністю. Щоб підкорити світ, у нього є різні види зброї, та наймогутніша його зброя — це неприв’язаність. Його неприв’язаність не піддається ні нищівним ударам невдачі, ні насолодам его хвилями успіху. Його неприв’язаність сягає далеко за межі тенет нестерпних страждань та обіймів трепетної радості, які дає світ. Чимало щирих шукачів вважають, що почуття відданості бхакти та око проникливості джнани відсутні у Карма Йозі. Вони цілком помиляються. Істинний карма-йог той, у чиєму серці є безумовна віра в Бога, чий розум постійно усвідомлює Бога та чиє тіло має правдиву любов до Бога всередині людства. Бхакта запросто може забути про світ, а джнана — ігнорувати його. Та доля карма-йога інша. Бог хоче, щоб він жив у світі, зі світом та заради світу.

Джнана Йога

У Бога є три ока. Вони називаються Бхакті, Карма і Джнана. Бхакті хоче жити у найсокровеннішій Істині свого Отця. Карма хоче жити у всеосяжній універсальній Істині свого Отця. Джнана хоче жити у трансцендентальній Істині свого Отця. Людині відданості необхідний захист Бога. Людині дії необхідне наставництво Бога. Людині знання необхідна вказівка Бога. Віра в Бога бхакти та любов до людства карма-йога не цікавлять джнана-йога, тим паче не надихають його. Йому потрібен тільки розум. Він намагається отримати особистий досвід найвищої Істини завдяки своїй ментальній потужності. Він мислить про Бога як про Джерело Знання. Джнана вважає, що саме завдяки своєму розумові він досягне Мети. На початку своєї подорожі він відчуває, що немає нічого важливішого, ніж здійснення розуму. Зрештою, він приходить до усвідомлення, що йому доведеться вийти за межі розуму, якщо він бажає жити у Найвищому Знанні. Життя — це таємниця. Так само й смерть. Джнана-йог хоче збагнути ці дві, здається, незбагненні таємниці творіння Бога. Також він хоче вийти за межі як життя, так і смерті та перебувати у Серці Всевишньої Реальності. Людина живе у світі відчуттів. Вона не знає, чи той світ реальний, чи ні. Звичайна людина задоволена своїм існуванням. У неї немає ні ментальної спроможності, ні щирої зацікавленості увійти у глибше розуміння життя. Людина хоче утекти від питання життя та смерті. На жаль, втеча не можлива. Їй доведеться плавати у морі невігластва. Лише джнана-йог може навчити її, як перепливти море невігластва та увійти у Море Знання і Світла. Джнана-йог стверджує: “Neti, neti” — “Не це, не це”. Що означають його слова? Його слова означають, що існує світ, вищий за світ відчуттів, існує істина, вища за зв’язану землею істину. Він говорить, що, у певному розумінні, існують дві протилежності. Одна — це брехня, невігластво й смерть. Друга — це Істина, Знання й Безсмертя. Промовляючи “Neti, neti”, він просить людину відмовитися від брехні й прийняти Істину, відмовитися від невігластва й прийняти Знання, відмовитися від смерті й прийняти Безсмертя.

Який у Бога план?

Який у Бога план? Це питання виникає й обговорюється часто. Доволі дивно, що думка про те, що у Бога є план, привертає увагу не лише тих, хто вірить у Бога, а й тих, хто заперечує існування Бога. Чи має Бог план? Ні, ніколи! Планувати означає підбивати кошторис робіт, які мають бути виконані у майбутньому. Власне, спокуса успіху часто надихає нас поринути в діяльність. Ми хочемо дорости до успіху у майбутньому. Отож план таки допомагає нам певною мірою. Але Бог не має потреби планувати. Для Нього бачення майбутнього — це не те, що має звершитися, а те, що вже живе, ба навіть буяє у гігантському лоні теперішнього. Світ одвічно був зачарований рухом — туди-сюди і скрізь. Згасання ентузіазму в русі — це спад у людському житті. Кожен рух, перед тим як досягти цілі, зазнає підйомів та спусків. Рух — це зовнішнє вираження внутрішнього поривання. Це внутрішнє поривання — представник Волі Бога у людському тілі, який шукає можливості грати із Заобрійним та будити Нескінченне в обмеженому. У Бога немає плану. І план не потрібен Йому. Бог — не ментальна істота, яка не може думати про майбутнє не плануючи. Захоплення — ось чим є Бог. Захоплення — ось що Бог хоче, щоб мали ми. Ми матимемо Захоплення лише тоді, коли звернемося з усім, що ми маємо, та з усім, чим ми є, до Найвищої Реальності. Передусім, нам слід думати про існування Бога, а вже потім, якщо це так необхідно, ми можемо думати про план Бога. Чи існує Бог? Де доказ? Саме наше серце — доказ. Наше серце постійно вимагає й благає нас бачити Бога всюди та у всьому. Існування Бога можна відчути завдяки устремлінню нашого серця. Завдяки устремлінню нашого серця ми можемо зрозуміти, що Небеса Бога, Безмовність та земля Бога, Могутність — це усмішки вічної Реальності Бога, які не лише взаємозалежні, ай взаємно доповнюють одна одну. Деякі люди кажуть, що світ розпочав своє існування завдяки плану Бога. Вони бачать, що світ сповнений страждань та недосконалостей, і відчувають, що могли б зробити світ кращим, якби їм дали шанс. Таким я кажу: “Хто вам боронить? Саме ви повинні обробити ґрунт, щоб зібрати багатий урожай досконалості й задоволення”. Досить нам уроків від страждань та недосконалостей. Те, що нам необхідне тепер, — це Задоволення і Досконалість. Шукаючи недоліки у плані, який ми приписуємо Богові, ми не отримаємо ці божественні властивості. Лише живучи у Свідомості Бога, ми матимемо Задоволення й Досконалість. Іншого способу немає. Людське розуміння страждання та недосконалостей базується на упереджених ментальних ідеях та уявленнях. Розуміння Бога базується на абсолютній, найвищій Реальності Його безпосереднього Бачення. Людське розуміння потребує обґрунтування. Розуміння Бога не потребує жодних обґрунтувань, оскільки Бог водночас є втіленням Істини та її розкриттям. Подібно й духовна людина розглядає Бога з іншої точки зору, ніж звичайна людина. Вона відчуває, що Богові належить усе та Бог є усім, що проявлено і не проявлено. Її Бог перебуває у вічному процесі вічного прогресу Вдосконалення. Проте звичайна людина відчуває, що Богові, щоб змінити світ, ще належить дещо досягти. Бог — це дитя, вічне божественне Дитя. Невже дитина може мати план? Неможливо! Як людська дитина грається ляльками, вдягає, голубить їх, так і Бог, божественне Дитя, поводиться точно так само зі Своїми ляльками, інструментами-людьми. Та що б не робило божественне Дитя — як Бог Воно усе робить свідомо, вагомо й божественно. Несвідомі, напівсвідомі, свідомі та божественно свідомі рівні людини невіддільні від проявлень саморозкриття Бога. Найвища Таємниця полягає у тому, що людські плани завжди пов’язані з Диханням Всевишнього. Людині слід пізнати це. І нема що пізнавати далі. Людині слід відчути це. І нема що відчувати глибше. Людині слід усвідомити це. І нема що усвідомлювати понад те.

Частина ІІ. Запитання та відповіді про внутрішнє життя

1. Як можна співставити внутрішній занепад та приземленість Америки із зростанням її духовної усвідомленості?

Як можна співставити внутрішній занепад та приземленість Америки із зростанням її духовної усвідомленості? Ваше запитання надзвичайно цікаве та водночас наштовхує на роздуми. Це запитання, стосовно якого можна говорити чимало. Я хотів би висвітлити його не з соціологічної точки зору, а з духовної, яку не так добре розуміють. Внутрішній занепад Америки, на мій погляд, не такий серйозний і не такий фатальний, як вам здається. Я сприймаю це як битву між темрявою і Світлом. Коли ми свідомо відкриваємося Світлові, усі наші неусвідомлені слабкості й обмеження неодмінно виходять на передній план, щоб перегородити дорогу. Чим більше нас вабить до Світла, тим сильніше проявляється наша некерована, небожественна й неусвідомлена частина. Це неухильний духовний закон, дію якого ми можемо бачити як у індивідуальному, так і в колективному. Перед тим, як продовжити відповідати на ваше запитання про Америку, дозвольте мені пояснити, чому існує цей закон. Невігластво завжди панувало на землі, і навіть зараз воно продовжує домінувати у свідомості землі. Матеріальний світ не прагнув свідомо до свого внутрішнього здійснення, яке становить частину призначеного людству інтегрального духовного здійснення. Господарем завжди була темрява. Темрява не хоче, щоб її місце зайняла вища сила, отож вона з усією силою бореться, щоб увіковічити свою владу. Таким чином, коли божественній силі вдається пробитися у певній сфері земної свідомості, що виливається в оновлене устремління, небожественна сила також пожвавлює свої зусилля, створюючи цінності та ідеї, у яких цілком відсутня вища істина. Ця споконвічна битва між темрявою й Світлом стає навіть ще інтенсивнішою, коли настає новий, вищий цикл еволюції людства, що, власне, зараз і відбувається. Ось основні причини вашого відчуття того, що існує темна прірва між високим устремлінням, ідеалами Америки з одного боку та певними її діями й цінностями, яким бракує світла, з іншого боку. Її духовна усвідомленість, що набирає обертів, та її метушливі зовнішні рухи недостатньо співпрацюють; вони не допомагають одне одному. Поки Світло повністю не засяє на горизонті, щирий істинний пошук не зможе проявитися наповну. Ось чому цінності, які ведуть до інтегрального духовного прогресу, не дуже очевидні. Більш того, Америка — молода нація. Вона хоче не йти, а бігти щодуху, щоб першою зірвати фінішну стрічку. Вам відомо, що біжучи на максимальній швидкості, є велика ймовірність спіткнутися або збитися з доріжки. Незважаючи на те, теперішні ходіння напомацки й блукання Америки припиняться завдяки її щирому й динамічному пориву до прогресу, оскільки ми маємо наяву обіцянку й можливості її майбутнього здійснення.

2. Чи не відчуваєте ви, що державні кордони, економічна нерівність та релігійні догми поділяють людей на різні табори, створюють недуховну атмосферу і роблять мир недосяжною зорею як для індивідуальності, так і для народу?

Я дійсно сильно відчуваю, що ці державні кордони й таке інше справді шкодять росту нашої людської свідомості, яка знаходиться у процесі розвитку. Проте саме прояснення розуму й духу особистості повинне передувати пробудженню таких наших соціальних інститутів як церква й уряд. Саме духовна та інтелектуальна еліти повинні влити у маси своє осяйне світло. Як ми знаємо, політика інститутів і держав втілює, зазвичай, загальну свідомість. Значний вплив на політику можуть здійснювати просвітлені люди. Власне, Матері Індії ніколи не бракувало таких душ і не бракує їх сьогодні. Це лише справа часу: поки час сам по собі не проб’є отвір, щоб духовна свідомість могла проникнути в особистість та суспільство навколо неї. Зі свого боку ми повинні докласти свідомих духовних зусиль, щоб вищі сили спустилися згори й доторкнулися до самих глибин наших шукаючих сердець. Коли це відбудеться, провалля, яке ми зараз бачимо між нашим устремлінням та його здійсненням у суспільстві, більше не існуватиме.

3. Я б хотів відверто почути, що дала Індії її духовність? Як так відбувається, що Індія бідна й відстала країна попри те, що має йогів і святих?

Перш за все, слід зрозуміти, що привело до такої ситуації. У стародавній Індії не відкидали матеріальну сторону життя. Тоді люди прагнули синтезу Матерії та Духу і певною мірою їм це вдавалося. Та між сивою давниною й теперішнім пролягла безодня. У наступні періоди історії Індії святі та провидці почали вважати, що матеріальне та духовне життя ніколи не можуть іти пліч-о-пліч; щоб досягнути Бога, їм потрібно відмовитися від зовнішнього життя. Таким чином зовнішнім життям було знехтувано. Це призвело до захоплення іноземцями та багатьох інших клопотів. Навіть тепер в Індії дуже поширена точка зору, що матеріальне процвітання й красу слід відкидати. У цьому основна причина її вікової бідності. Проте зараз є духовні гіганти в Індії, які відчувають, що усвідомити Бога належить у Його цілісності, що Творець та творіння єдині й невіддільні. Вони виступають за прийняття життя, за реальну необхідність як прогресу, так і досконалості у всіх сферах людського буття. У сучасній Індії цей новий підхід широко популярний. Можливо, Індія й страждає сьогодні від бідності, та, завдяки чеснотам її нового усвідомлення й нового устремління, вона здійснить швидкий прогрес. У Індії є не лише щедрість серця, а й здатність вивести на передній план силу душі й застосувати її для вирішення усіх своїх проблем.

4. Розкажіть, будь ласка, чому в Індії люди поклоняються численним богам і богиням, а не одному?

А розкажіть, будь ласка, чому ви поклоняєтеся Батькові, Сину, Святому Духові, багатьом ангелам і святим? Ми в Індії маємо багато богів та богинь. Справа у тому, що ми відчуваємо, що кожна людина повинна мати свого бога, кожен повинен мати свій власний процес усвідомлення Бога. Насправді, ці боги й богині — це просто різноманітні проявлення Єдиного Абсолюту. Кожне божество уособлює конкретний аспект або властивість Всевишнього. Непорозуміння й суперечки виникають від нашої нездатності бачити всеохоплюючу універсальну Гармонію усіх цих різних аспектів. У мить, коли ми усвідомимо універсальний Дух, безособового Єдиного, ми станемо досконало гармонійними з усіма іншими віруваннями. Тоді за поняттями різних богів і богинь ми бачитимемо істину.

5. Кастова система зовсім не годиться. Навіщо вона вам? Ви можете сказати хоч щось на її користь?

Що ж, я змушений не погодитися із вашим судженням і сказати вам, що у цьому світі немає нічого абсолютно поганого. Кастова система служила і навіть тепер продовжує служити певним цілям. Попри усі ці спотворення, вона становить систему, яка об’єднує різні верстви суспільства. Якщо ми спробуємо побачити те, як ця система об’єднує людей, а не те, як вона їх поділяє, ми краще зрозуміємо її тисячолітню цінність. Суспільство було задумане як велика сім’я. Кожна верства трудилася заради його гармонійного функціонування. У сім’ї один брат може бути духовним учителем, другий — судовим виконавцем, третій — торговцем, а четвертий — фермером. Кожен з них допомагає сім’ї по-своєму, коли це необхідно. Власне, їх спільне знання та гармонійна співпраця творять істинний союз їхнього сімейного життя. Такою була кастова система спочатку. Кожна верства мала свої відповідальності й обов’язки. Кожна верства трудилася заради загального блага. Важливо, як цю систему використовували. У своїй ідеальній формі кастова система містить велику істину й цінність, проте неправильне ставлення, яке проникло у неї через людське невігластво, вимагає, щоб її теперішню форму замінили тим, що більше підходитиме сучасному прогресивному суспільству.

6. Якщо індієць, який живе тут, одружиться з американкою, чи приймуть їх його батьки, коли вони приїдуть до них в Індію?

Це цілком залежить від батьків. Якщо вони ортодоксальні й консервативні, можливо, вони й не приймуть їх. Проте якщо батьки мають ліберальні погляди й схильні до широких ідеалів, якщо вони цінують зв’язок між Сходом та Заходом, вони з радістю приймуть свого сина й невістку. З духовної точки зору, у Світлі Бога не раса чи релігія має найвище значення в союзі двох душ, а їх істинне здійснення.

7. Чи правда, що деякі люди в Індії можуть ходити по вогню? Це вас лякає, чи дивує?

Я двічі мав нагоду бути свідком таких виступів. Я не боявся, бо, на щастя, я не був одним з виконавців. І я не був здивований, бо я знаю, що таке сила віри. У них величезна віра в Ґовінду (Господа Крішну). Повторюючи з інтенсивною відданістю ім’я Ґовінди, вони ступають по вогню, не зазнаючи пошкоджень.

8. У Індії дружини відрікаються перед своїми чоловіками. Чому вони не дбають про свою індивідуальність?

Я сподіваюся, ви знаєте, що означає відречення. У істинному відреченні ми не втрачаємо своєї індивідуальності. Навпаки, ми розширюємо її. Наприклад, коли ми повністю відрікаємося перед Богом, ми стаємо єдиними з Богом у палкій любові до Нього. Тоді Його Могутність додається до нашої. Відречення цілком добровільне. Підкорятися зі страху тим, хто сильніший за нас, — це не відречення. Істинне відречення — це велика сила, що здійснює себе, стаючи єдиною з об’єктом своєї любові. У Індії жінки охоче й беззастережно відрікаються перед чоловіками самим своїм існуванням і отримують справжню радість від істинного союзу.

9. Ви пояснили нам, що таке найвище відречення. А тепер я б хотів дізнатися від вас, що таке найвища пожертва.

Мій юний друже, почути твоє запитання — велика для мене утіха. Найвища пожертва — це самопожертва заради благородної цілі. Щоб здійснити Бога, можливо, доведеться упасти в обійми смерті, якщо виникне така необхідність. Щоб підняти людство, можливо, доведеться відмовитися від власного Безсмертя, якщо це буде потрібно. Ось найвища пожертва. Спробуймо. Цього варто прагнути.

10. Якщо людина, шукаючи вищих рівнів буття, віддаляється від світу, тому що не задоволена світом, як людству все-таки установити спокій і щастя на землі?

Ваше запитання вказує на високе розуміння духовних цінностей. Вірно, світ сповнений недосконалостей. Життя — велике запитання. Скрізь ми бачимо зло. Це проблеми, з якими ми стикаємося щодня. Більш того, чим значніший духовний поступ здійснює людина, тим сильніше вона страждає: у теперішньому стані світу вона бачить і розуміє, що є хвороба, але у неї немає ліків. Навіть якщо вона й має ліки, то їх не вистачає, щоб зцілити усі земні недуги. Тож вона часто відчуває, що немає сенсу боротися, і тому вибирає легший шлях, шлях віддалення у Блаженство вищих сфер. Та божественний воїн так не поводитиметься. Він боротиметься, поки не переможе. А що ж означає для нас його перемога? Це встановлення Царства Бога тут, на землі, а не десь у вищих світах. Оскільки він знає, що Божественне присутнє скрізь, він намагається розкрити Його у повсякденному житті. Якщо ми не задоволені світом як таким, це не привід віддалятися від нього. Навпаки, нам слід постаратися змінити його за допомогою фізичної, розумової чи духовної діяльності, залежно від нашого розвитку й здатності. Бог — це досконала Досконалість. Цю Досконалість можна досягти за умови неподільного союзу між Матерією й Духом, зовнішнім та внутрішнім Життям.

11. Моя дружина, найрозумніша істота у всіх інших відношеннях, наполягає, що усі релігії — це ілюзія, викликана страхом за існування. Більшості людей важко змиритися з думкою, що життя не має іншого значення як просто раціональний, біологічний факт. Однак кожному слід, на її думку, цим задовольнитися. Факт смерті потрібно, як вона вважає, сприймати таким самим чином — як біологічну дійсність. Це стара теорія, яку, як я розумію, неможливо ні довести, ні спростувати на рівні інтелекту.

Вищу істину щодо життя та смерті ніколи неможливо адекватно пояснити чи виразити. Її може лише відчути той, хто шукає істину, й пізнати той, хто досягнув усвідомлення. Я цілком згідний з вами, що цю ідею, а також те, що висловила ваша дружина, неможливо перевірити на рівні інтелекту. Проте погляди вашої дружини щодо життя та смерті не слід вважати більш істинними, ніж те, що відчуваєте щодо цих явищ ви. Людська пам’ять не є першим і останнім словом у дійсності. Якщо я у вісімдесятилітньому віці не пригадую того, що відбувалося у моєму житті, коли мені було чотири роки, це не означає, що мене тоді не існувало. Як минає рік за роком від чотирьох до вісімдесяти, так минає й життя за життям, утворюючи ланцюг між теперішнім і далеким минулим та проектуючи себе в близьке майбутнє. До того ж, існує дещо за межами досяжності нашої обмеженої людської свідомості. Навіть під час великої зайнятості найбуденнішою фізичною діяльністю людина інколи може відчувати всередині себе деякі незвичні істини. Переважно вони для неї нові й дуже натхненні. Ці істини приходять із вищого або глибшого світів, з іншого рівня свідомості й стукають у двері її розуму. Таким чином людина оволодіває та потрапляє у володіння сил, що поза межами її звичайної свідомості. Власне, коли ми настроюємося в унісон з цими вищими силами, а насправді, з гармонією всесвіту, життя перестає бути нестерпним. Я повністю погоджуюся з думкою вашої дружини про те, що людина, не бачачи ні сенсу життя, ні його мети, ні призначення, важко переносить не лише це ставлення, а й саме життя. Однак, стосовно релігійних вірувань, я б хотів навести їй аналогію: У даний час я мешкаю в Брукліні. Якщо малюк звернеться до мене із запитанням: “А чи є таке місто Кельн?” — я відповім: “Авжеж, моє дитя, воно знаходиться у Західній Німеччині”. Припустимо, він скаже: “А доведи це мені!” І як же я повинен довести йому? Хіба що показати карту й фотографії? Я лише можу сказати йому, що я особисто бував у Кельні, а також мільйони інших людей теж бували там. Його сумнів не зможе перекреслити існування міста. Так само й ті, що усвідомили Бога, мають повне право говорити нам, що Бог існує. Лише тому, що ми самі не усвідомили Його, ми не можемо заперечувати Його існування. Як дитині, щоб задовольнити свої очі, доведеться поїхати до Кельна, так і нам, щоб довести собі реальність Бога, доведеться побачити Його. І цей пошук Бога наповнює досі беззмістовне життя особливим сенсом та спрямуванням.

12. Я переконаний, що любов завжди одна й та сама — як людська, так і божественна. Чи так це?

Ні, мій юний друже, людська любов та божественна Любов — це дві абсолютно різні речі. Якщо я дам тобі п’ятнадцять центів, а ти мені — тістечко, це називатиметься людською любов’ю. У божественній Любові ти не чекатимеш від мене п’ятнадцяти центів. Ти радо даси мені тістечко з власного бажання. Божественна Любов — це жертовність; у цій жертовності ми виконуємо Волю Бога, свідомо чи несвідомо. У людській любові ми демонструємо любов продавця й покупця, що по-іншому можна назвати корисливістю. Заперечуючи тобі, я не кажу, що люди не можуть виявляти божественну Любов. Можуть і інколи так і чинять. Проте постійна божественна Любов у даний час рідкісна серед людей.

13. Ви говорили про віру. Чи не могли б ви простіше пояснити мені це поняття, щоб я міг зрозуміти?

З вашого дозволу я спробую. Передусім, віра — це не легковірність і не сліпе вірування. Віра не означає, що ви повинні постійно вірити у неможливе. Ні, віра — не це. Віра — це спонтанне почуття. Їй не потрібне людське обґрунтування. Це око, що бачить майбутнє й завжди налаштоване в унісон з вищою істиною. Двері віри завжди відчинені для Заобрійної Істини, завдяки чеснотам віри ми здійснюємо самоперевершення.

14. Як нам зміцнити свою внутрішню віру в Бога, коли нас обсідають невдачі у повсякденному житті?

Будь ласка, відтепер намагайтеся відчувати, що навколо вас існує Дехто, хто бажає від вас тільки радості. Є Дехто, хто хоче, щоб ви постійно плавали у Морі Радості й Задоволення. Якщо ви зможете перебувати у радості — я не маю на увазі зовнішню радість від походів туди-сюди, спілкування з людьми, матеріальних покупок — якщо ви зможете мати істинну радість і внутрішнє здійснення, ви автоматично матимете віру в Бога. Коли ми заклопотані або боїмося, ми негайно намагаємося створити самонав’язливу віру в Бога. Ця віра не справжня. Коли ми у небезпеці, ми говоримо: “Боже, врятуй мене, врятуй мене!” Але ми це говоримо лише для того, щоб відвести небезпеку. Це втеча. Така віра не триває довго. Усе знаходиться всередині людини: і радість, і здійснення. А хто володіє цим внутрішнім здійсненням? Бог. Ми — просто Його віддані інструменти. Коли ми відчуваємо спонтанну внутрішню радість як невід’ємну частину нашого життя та відчуваємо її джерело, то ми можемо мати віру в Бога, володаря нескінченної Радості. Відтепер, будь ласка, старайтеся відчувати свою внутрішню радість і віра прийде до вас спонтанно. Що стосується ваших зовнішніх розчарувань, будь ласка, не намагайтеся поєднувати їх із своєю внутрішньою радістю. Будь ласка, відокремлюйте свою внутрішню радість від зовнішніх подій. Лише тоді ви будете здатні зміцнити свою віру в Бога.

15. Я дуже багато вивчав священні писання. Я також займаюся проповідництвом щодо духовності, релігії, внутрішнього життя й такого іншого. Проте особисто я відчуваю всередині себе голу пустелю. Я не отримую ніякого задоволення від того, що роблю. Я відчуваю, що марную свій дорогоцінний час та дорогоцінний час інших людей. Чи не могли б ви просвітити мене у цьому?

Я повністю розумію вас. Ви не самотні. Чимало людських душ пливе у тому самому човні. Вивчення книг і писань дає нам інформацію, яку ми можемо цитувати, та деяке розуміння. Найбільше, що воно дає нам, — це натхнення. Запозичивши ідеї інших, ми ніколи не станемо по-справжньому просвітленими у своєму внутрішньому житті. Саме завдяки вивченню вічної книги Істини, що всередині нас, постійному прислуханню до Голосу нашого внутрішнього “Я” ми можемо стати духовно просвітленими. А тоді ми знайдемо радість і у своєму зовнішньому житті. Спочатку ми повинні побачити Бога, а після цього ми зможемо стати такими, як Бог. Якщо ми дійсно хочемо стати такими, як Бог, наші розмови повинні уступити шлях нашому становленню. Дозвольте розказати вам правдиву історію. У Індії, в одному бенгальському селі, слуга заможного чоловіка щодня поромом перепливав річку, щоб дістатися до будинку господаря. Одного дня здійнялася сильна буря. Пором не міг плисти по бурхливій ріці, і слуга, який мусів подолати багато зайвих миль пішки до мосту, щоб перейти річку, запізнився. Його господар розізлився. “Ти телепень!” — кричав він, — “Якщо б ти тричі повторив ім’я Крішни, ти б побачив, що човен тобі не потрібен. Ти б сам зміг перетнути ріку, ступаючи по воді!” Минув полудень, а буря не вщухала, і бідолашний слуга злякався, що ситуація повториться. Він був простодушним і послухався свого господаря. У самій глибині свого серця він тричі повторив ім’я Крішни. О диво-дивне, погляньте! Слуга відчув силу, яка штовхала його вперед, до води, і він зміг ступати по самих хвилях. Ось так він перейшов ріку. Коли про це довідався господар, його радість не знала меж. Велика гордість наповнила його серце. Хіба ж не його порада привела до такого успіху? “Я ніколи не знав, що мої поради мають таку велику силу”, — подумав він, — “Нумо, насолоджуся цим дивом і я сам”. Отож він вирушив до ріки, яка тепер була спокійна й тиха, і тричі вимовив ім’я Крішни. А тоді ступив у воду. Однак страх та сумнів мучили усе його єство і, незважаючи на сотні гучних повторень священного імені, намагання господаря виявилися даремними. Він потонув. Чого нас навчає ця історія? Слуга мав щиру віру у свого господаря. А також тверду віру у Господа Крішну. Власне, його абсолютна віра у божественну силу врятувала його й довела могутність милості Крішни. Подібним чином і промовець, незважаючи на те, що його власна віра слабка, може пробудити істинну віру у своїх слухачах. Проте найбільше допомагає іншим той, хто сам є істинно духовним. Якщо ми хочемо переконати інших у Істині, наше найвище уповноваження приходить тільки від безпосереднього пізнання Істини, а не від писань. У божественній Грі непросвітлене уповноваження грає роль лампи, а Істина у процесі усвідомлення грає роль Світла.

16. Будь ласка, порадьте мені, чи слід мені покидати дружину й дитину заради того, щоб глибше поринути у духовне життя?

У вашому випадку я відчуваю, що вам слід залишитися з дружиною й дитиною. Сьогодні ви хочете покинути їх — завтра ви, можливо, захочете покинути Бога. Ви зможете усвідомити Бога не завдяки тому, що триматиметеся осторонь від людства. Якщо ви залишитеся із сім’єю, ваше усвідомлення буде глибшим і повнішим. Вірно, на певній стадії духовної подорожі є необхідність відмовитися від грубого матеріального життя, проте на вищій стадії такої необхідності більше немає. А на найвищій стадії ми нічого не шукаємо і ні від чого не відмовляємося.

17. Чи духовні переживання є абсолютно необхідними, щоб усвідомити Бога?

Ні. Може бути багато шляхів, що ведуть до тієї самої мети. Один шлях може бути усіяний квітами по обидва боки; на другому шляху може бути лише декілька квіток; на третьому може зовсім не бути квітів. Якщо троє шукачів ідуть різними шляхами, відповідно до потреб і уподобань душі, кожен з них досягне Найвищої Мети. Авжеж, переживання додають вам упевненості у собі. Вони підбадьорюють й дають вам енергію крокувати все далі й далі. А також переживання приносять величезний захват. Під час переживання ви можете відчути всередині себе невидимого Наставника, який підштовхує вас до світла Істини, щоб ви могли отримати благословення повного Усвідомлення. Однак ви так само можете отримати повне й остаточне Усвідомлення без так званих переживань. В міру того як ви перетворюєтеся на Бога, розширення вашої свідомості — само по собі значне переживання.

18. Чому ви вірите у переродження? Я чудово знаю, що піду до Бога після того, як помру. Ось і все.

Мій друже, як ти, так і я — обоє підемо до Бога, коли покинемо тіло. Будьмо мудрими. Наша справа — іти до Бога. Чи захоче Бог залишити нас на Небесах, чи пошле назад, на землю — справа Бога. Найкраще — відректися перед Богом і дозволити Йому здійснити нас так, як Він того бажає. Відкинувши усі свої упереджені ідеї щодо існування чи не-існування переродження, робімо тільки те, що є важливим, — будьмо єдиними з Його Волею й Свідомістю.

19. Ви вірите, що у кожній своїй інкарнації людина покращує себе?

Так, тому що вона розвивається, свідомо чи несвідомо.

20. Чи до кожного застосовується закон карми?

Закон карми застосовується до кожного, проте завдяки медитації можна вийти за межі його дії. Закон карми існує, та водночас його можна подолати усвідомленням, єдністю з Богом і силою духовності.

21. Що краще: молитися Богові чи трудитися так, як Бог того бажає?

Радий відповісти на це запитання із запитань. Відповідь дуже проста. Молитися Богові чи трудитися так, як Бог того бажає, — обидва шляхи надзвичайно важливі. Обидва мають явні засоби, щоб привести до неминучого завершення. Це завершення — усвідомлення Бога.

22. Ви сказали, що існують різні шляхи наближення до Бога: дія, відданість і знання. Якщо людині притаманні усі ці риси, чи допоможе це її прогресу?

Авжеж, допоможе. Служіння, відданість і пошук знання разом допомагатимуть нам здійснювати гармонійний прогрес. Проте у якийсь час свого життя нам доведеться вибрати те, що найбільше надихає нас, і надати йому найбільшого значення. Кожна душа має свій спосіб просування. Тут, на землі, ми отримуємо натхнення здійснювати прогрес відповідно до схильності нашої душі. Якщо ми приймемо усі ці шляхи, це дуже допоможе нам, та водночас нам слід приділяти найбільшу увагу власному шляху нашої душі — шляху, який дає нам найбільше здійснення відповідно до нашого найглибшого устремління.

23. Розкажіть мені, будь ласка, щось про медитацію.

Спочатку слід прочитати декілька духовних книжок, у яких ідеться про різні способи розпочати медитувати. А тоді розпочинайте. Невдовзі ви зрозумієте, що недостатньо читати книжки. Ви відчуєте, що вам необхідний учитель, що знає, який спосіб медитації найбільше підходить вашій природі та вашій душі. Якщо у вас немає учителя, моліться Богові, щоб Він внутрішньо відкрив вам спосіб медитації, який вам слід прийняти. Незабаром, під час вашого сну або безмовного стану, Бог дасть вам відчути, що слід робити. Тепер ви можете розпочинати свою подорож. Якщо ваша медитація правильна, ви відчуєте радість в усьому тілі. Та якщо ви не відчуваєте радості, а навпаки — розумове напруження й неспокій, ви повинні знати, що тип медитації, яку ви здійснюєте, вам не підходить і не бажаний для вас. Якщо ви отримуєте відчуття спонтанної внутрішньої радості, ви обрали правильну медитацію.

24. Що слід виконувати, щоб увійти у тісніший зв’язок із “я”, пізнати таємницю внутрішнього “я”? Я переконаний, що те, що дає відповіді щодо внутрішнього”я” — це медитація. Це вірно?

Так, це медитація і зосередження. Допомагає і те, і інше. Якщо ви хочете пізнати своє внутрішнє “Я” й дізнатися внутрішні таємниці свого життя та Життя Всесвіту, вам необхідні медитація і зосередження.

25. Чи є установлений порядок, якого слід дотримуватися, щоб медитувати вірним чином?

У кожного є свій спосіб медитації. Насправді відбувається наступне: у якийсь час людина отримує свою медитацію зсередини. Інакше кажучи, внутрішнє єство виходить на передній план і говорить людині, що слід медитувати тим чи іншим способом, що те або це допоможе. Інколи шукач зустрічає духовного учителя, який здатен легко проникнути всередину й дізнатися усе про внутрішнє й зовнішнє життя шукача, побачити його ріст, розвиток та устремління. Тоді він може сказати, як і коли слід медитувати шукачеві. Якщо ви маєте учителя, вам надзвичайно пощастило, особливо, якщо це справжній учитель. Якщо у вас немає учителя, але є справжнє устремління, Бог всередині вас скаже вам, як правильно медитувати. Неможливо, щоб кожен у світі мав духовного учителя. Не біда, якщо у вас його нема. Ми усі — діти Бога. Бог хоче, щоб кожен із нас усвідомив Його. Отже, якщо ви маєте учителя — чудово, прекрасно. Якщо ні — пірнайте всередину себе, щоб відкрити свою особисту медитацію.

26. Але дуже часто я не можу розпізнати своє внутрішнє”я”. Я не знаю, який голос я чую — внутрішній чи зовнішній, і це дуже збентежує.

Цілком розумію. Та якщо ви маєте учителя, усвідомлену душу, ви можете прийти до нього по допомогу й дізнатися, чи правильно ви дієте. Якщо ви не маєте духовного учителя, будь ласка, занурюйтеся глибоко-глибоко всередину себе й подивіться, що ви чуєте: голос, думку чи ідею. Тоді проникніть глибоко всередину голосу, думки чи ідеї й поспостерігайте, чи отримуєте ви внутрішню радість або спокій та чи немає запитань, проблем або сумнівів. Якщо є спокій і внутрішня радість, можете вважати, що голос, який ви почули, вірний; це дійсно внутрішній голос, який допомагатиме вам у вашому духовному житті.

27. Чим відрізняються голос Безмовності від голосу Йоги? Чи різниці немає?

Різниця є. Голос Безмовності дасть вам конкретне знання, конкретну істину. Коли ви увійдете у своє внутрішнє єство, внутрішнє царство, де справді існує Безмовність, при потребі ви отримаєте конкретне послання. А Йога включає все, це ціле поле. У Йозі ви отримаєте Безмовність, а також Спокій, Світло й Силу. Ви отримаєте усе. Голос Йоги — для усіх шукачів, особливо для тих, хто серйозно вступив у духовне життя. Голос Безмовності призначений для конкретного шукача у конкретний час. Наприклад, під час медитації ви можете увійти глибоко всередину себе й почути голос Безмовності. А голос Йоги можна чути завжди. Ви можете чути голос Йоги як під час зовнішньої діяльності, так і під час перебування всередині себе. Оскільки ви вступили у духовне життя, ви отримуватимете духовні вібрації, думки, ідеї і послання. Усі ці божественні речі приходитимуть до вас від голосу Йоги.

28. Коли я пробую медитувати, у моєму розумі постають образи океанів і води. Це лякає мене, і я не можу належно медитувати. Як можна медитувати так, щоб не виникали ці образи?

Будь ласка, старайтеся сприймати океан як те, що належить вам, що знаходиться всередині вас. Замість того, щоб розглядати океан та його хвилі, будь ласка, думайте про нього як про свою широченну свідомість і пориньте у цю широченну й глибоченну свідомість. На жаль, ваше ставлення щодо океану було невірним. Чимало шукачів намагаються уявляти океан під час своєї медитації задля того, щоб зробити свою свідомість такою просторою, як океан. Коли ви бачите цю свідомість, ви повинні відчувати щастя й фортуну. Не зосереджуйте свою увагу на поверхні океану, а, будь ласка, безмовно й усвідомлено занурюйтеся вглиб океану, де ви знайдете свою істинну реальність — чистий спокій. Спробуйте жбурнути свою свідомість у широчінь океану і ви зможете медитувати дуже потужно і вдало. Ви зможете глибоко всередині себе спілкуватися з тим, що найближче й найдорожче для вашої душі.

29. Сер, коли ви збагнули, що всередині вас є внутрішнє”я”? І, відкривши своє внутрішнє

“я”, як ви знаходите зв’язок з іншими людьми, які не усвідомлюють, що мають внутрішнє

“я”?

З ранніх років дитинства я знав інтуїтивно, що всередині мене існує глибше “Я”. У кожного з нас є внутрішнє “Я”. Дехто усвідомлює це, а дехто — ні. Ті, що усвідомлюють своє внутрішнє “Я”, є, на наш погляд, духовно розвинутими. Вони підтримують вогонь устремління — ось що вони роблять, щоб побудувати міст між зовнішнім та внутрішнім світами, між зовнішнім та внутрішнім єством. Це устремління основане на самопожертві, зовнішній і внутрішній. Припустимо, ви відкрили своє внутрішнє “Я” та внутрішнє життя й знайшли вирішення своїх внутрішніх проблем. Однак ваш найближчий сусід зовсім несвідомий щодо внутрішнього життя й внутрішнього світу. Тож вам буде надзвичайно складно мати внутрішнє порозуміння з ним. Він не може увійти у вашу свідомість, позаяк це дуже непросто для звичайної людини. Проте, якщо ви хочете прокласти до нього міст, ось що ви можете зробити під час вашої медитації та зосередження: насамперед, увійдіть у свою внутрішню глибину й виведіть на передній план усі солодкі, ніжні й гармонійні почуття, що є всередині вас. А тоді усвідомлено, у медитації, жбурніть їх у цю людину — у його розум, тіло і серце. Ви створите між вами міст. Завдяки внутрішньому світові ви захищені. Ваш зв’язок із внутрішнім світом дає вам величезну впевненість, щоб упоратися із зовнішнім світом. Тепер ви можете відвідати сусіда й поговорити з ним про духовне життя, внутрішнє життя, життя, яке приносить вам справжнє щастя. Згодом він зможе спробувати його сам. Отож спочатку, за допомогою медитації, годуйте всередині себе своє внутрішнє єство щодня так само, як ви поливаєте квіти. Тоді приходьте у зовнішній світ із творчим проявленням, щоб сформувати міст між вашими внутрішніми досягненнями й зовнішнім світом, у якому відбудеться ваше майбутнє здійснення.

30. У духовному розвитку є сім рівнів свідомості. Як мені визначити, на якому рівні я знаходжуся?

Ви можете дізнатися, на якому рівні ви знаходитесь, вкинувши свій зовнішній розум у море устремління вашого серця, джерелом якого є Свідомість. Ця Свідомість — це диханняжиття усіх рівнів. Усвідомлення цієї Свідомості дозволить вам негайно визначити свій статус: де ви були, де ви є тепер та як далеко вам ще доведеться іти. Дізнавшись, на якому рівні ви знаходитеся, намагайтеся підняти усю свою повсякденну діяльність до цього рівня. Найлегший та найефективніший спосіб діяти на цьому рівні — зробити своє зовнішнє єство свідомим і відданим інструментом свого внутрішнього бачення й волі. У вашому випадку, уявімо, що ми хочемо діяти на рівні інтуїтивного розуму. Одного разу побачивши цей рівень і почавши усвідомлювати його, ви можете постаратися залишитися там завдяки психічному устремлінню й чіткій волі. Це дієвий спосіб досягнути майстерності на конкретному плані.

31. Ви постійно вживаєте слово “свідомість”. Що, насправді, воно означає?

Я запропоную вам дуже просте визначення. Свідомість — це іскра життя, що поєднує кожного з нас із Життям Всесвіту. Це нитка, що зв’язує нас воєдино із універсальним. Якщо хочете літати в Трансцендентальному, вам необхідна нитка свідомості. Свідомість — це іскра, що допомагає нам увійти у Світло. Саме наша свідомість з’єднує нас з Богом. Це ланцюжок між Богом і людиною, Небесами й землею.

32. Чи контролюємо ми свою свідомість?

Звичайна людина не контролює свою свідомість. Cвою свідомість здатна контролювати духовна людина. Стараючись вести кращий, вищий спосіб життя, вона таким чином приносить Світло Заобрійного вниз, у темряву сучасного світу.

33. Як працювати над своєю свідомістю?

Не думайте про те, що щось потрібно робити. Просто тримайте двері своєї свідомості відчиненими, але пильнуйте, хто хоче увійти: злодій чи друг. Дозволяйте увійти лише бажаним. Не впускайте низькі думки. Відчиняйте двері вищим, величним думкам. Це перший крок у роботі над вашою свідомістю. Про наступні кроки ви дізнаєтеся всередині себе.

34. Що означає ОМ?

Ом — це слово-склад на санскриті. Слова або склади на санскриті мають особливе значення й творчу енергію. ОМ — це Мати усіх звуків. Коли ми співаємо ОМ, ми, насправді, приносимо згори Спокій і Світло й створюємо універсальну гармонію всередині себе й зовні. Коли ми повторюємо ОМ, наше внутрішнє та зовнішнє єство отримують натхнення й насичуються божественними почуттями й устремлінням. ОМ не має собі рівних. Сила ОМ безмежна. Просто повторюючи ОМ, ми можемо усвідомити Бога. Коли ви співаєте ОМ, старайтеся відчувати, що це Бог піднімається вгору й спускається вниз всередині вас. У Індії сотні шукачів усвідомили Бога, просто повторюючи ОМ. ОМ — символ Бога-Творця. Коли ви повторюєте ОМ, будь ласка, старайтеся спостерігати, що, насправді, відбувається. Якщо ви повторюватимете ім’я кота, собаки, мавпи чи навіть ім’я звичайної людини, ви не отримаєте натхнення. А коли ви промовите ОМ, що є символом Творця, диханням-життям Творця, ви негайно отримаєте внутрішні відчуття, відчуття, що надихнуть вас зробити внутрішній та зовнішній поступ, щоб розширити своє бачення й здійснити своє життя тут, на землі. Це таємниця ОМ. Якщо ви хочете мати таємницю на все життя, то ось вона. Одухотворено співайте ОМ і все буде вашим.

35. Як краще медитувати: на ОМ чи на Бога?

На все своя пора. Я щойно розповів вам, що означає ОМ, і нещодавно я розповідав вам про Бога. Ви повинні знати, у яке слово ви більше вірите. Коли одна людина скаже “Бог”, на передній план вийдуть уся її любов, віра і відданість. З іншою людиною може так не статися. Вам я скажу повторювати ім’я Бога, бо ви ходите до церкви і молитеся по-християнськи. У вашій культурі слово “Бог” відоме. У Індії ми повторюємо ОМ або ім’я бога чи богині, таких як Шіва, Крішна, Калі. Найважливіше знати, у кого або у який аспект Всевишнього ви маєте абсолютну віру. Коли я говорив вам про Бога, я відчував, що ви протягом усього свого життя практикували молитву до Бога. А сьогодні до вас прийшов ОМ та його значення. Якось я помедитую з вами й побачу, що надихає вас найбільше: Бог, ОМ, Всевишній, Нескінченність чи якийсь інший аспект Абсолюту. Найважливіше — це, власне, натхнення, яке ви отримуєте.

36. Бог — це ментальна істота?

У нас є фізичне тіло й розум. На нашу думку, Бог — це також фізична істота, що має так само розум, як і ми. Люди часто уявляють Бога як гігантський розум або ще щось, що діє, розумом, як вони. Досі розум був найбільшим людським досягненням. За допомогою розуму, науки й нашого фізичного світ здійснив величезний прогрес. Позаяк розум був нашим найвищим надбанням, ми схильні вважати, що Бог — це істота з найбільш розвиненим розумом. Проте Бог — не ментальна істота. Бог не керується розумом, коли діє. Йому не потрібні ментальні формулювання, які ми використовуємо для того, щоб діяти. Богові не потрібно формулювати ідеї ментальним способом. Зазвичай, люди спочатку думають перед тим як діяти. Та щодо Бога — це не так. Він застосовує Свою Силу Волі, яка водночас бачить, діє і стає. Бачення, дія й становлення Бога відбуваються одночасно й миттєво.

37. Як можна, кінець кінцем, прийти до успіху, слідуючи за гаслом: “Куди стопи повернуть, туди поверне й шлях”? Це справді можливо?

Це цілком можливо. Ми гадаємо, що спершу ми повинні мати план, щоб у майбутньому досягти успіху, здійснюючи прогрес та досягаючи результатів згідно плану. Ми працюємо розумом. Розум говорить: “Мені потрібно дечого досягти. Мені слід подумати, як я зможу виконати свій план”. А Бог так не діє. Бог бачить минуле, теперішнє й майбутнє одним поглядом. Якщо ми єдині з Богом, якщо, завдяки постійному устремлінню, ми ототожнюємося із Свідомістю Бога, то що б ми не робили, наші дії будуть спонтанними. Тоді ми не будемо застосовувати розум, а завжди діятимемо від нашої внутрішньої свідомості завдяки дару інтуїції. Коли ми розвиваємо дар інтуїції, ми можемо запросто діяти, не маючи плану. Щомиті просто перед нами буде матеріалізовуватися можливість цілісного проявлення, що має відбутися. Наразі ми гадаємо, що, скажімо, через десять чи двадцять днів певна можливість стосовно наших надій і прагнень, мабуть, матеріалізується. Та коли ми єдині із Свідомістю Бога, це більше, ніж можливість. Це неодмінність, негайне досягнення. Бачення та здійснення відбуваються одночасно. У звичайній людській свідомості бачення — це одне, а здійснення — це інше. Та коли ми єдині із Свідомістю Бога, бачення та здійснення невіддільні.

38. Щодо бачення та його здійснення, як дізнатися, що бачення вірне?

Ви маєте на увазі себе, чи це загальне запитання? Якщо це стосується вас, я запросто скажу вам. Я знаю, що під час медитації ви інколи занурюєтеся дуже глибоко, і ваш внутрішній голос миттю говорить вам, що певні речі вже відбулися. Ваш розум не приходить і не нав’язує свої ідеї цьому голосові, кажучи: “Якщо ти зробиш так, мабуть, це буде помилка; не роби цього, бо щось трапиться у майбутньому; якщо ти зробиш це…а якщо ти не зробиш цього…” і таке інше. Розум не втручається. Якщо у вас, власне, таке бачення під час глибокої медитації, будьте впевнені, воно вірне й воно спонтанно принесе своє здійснення.

39. Ґуру Чинмой, ви говорили про бачення без участі розуму. Чи це те, що відоме як інтуїція? Чи інтуїція — це щось інше?

Можна назвати це інтуїцією або прямим сприйняттям Істини, що не потребує ментальної допомоги. Це знання без думки, без ментальної форми. Воно безпосереднє і спонтанне. Воно дає відчути, чим воно є. Зазвичай, ви бачите щось, а тоді надаєте цьому ментальної форми, кажучи: “Це є те”. А інтуїція просто відразу дає вам відчути істинне буття побаченого. Інтуїція містить в собі глибину Бачення й багатство Усвідомлення одночасно.

40. Розум сам по собі — це механізм поєднання вищого й нижчого?

Розум — це сполучна ланка. Через розум ви можете пройти у сфери, що далеко поза розумом. Та водночас через розум ви можете потрапити у своє вітальне єство та нижче вітальне єство. Розум — це канал, що сполучає нас із тим, що вище та тим, що нижче.

41. У старовинних книгах ідеться про Нама-Рупу, Ім’я та Форму. Слова — це Нама-Рупа, вірно? Ідеї — це Нама-Рупа. Отже це, насправді, не Бог. Це людські вигадки. Значення — це штучна річ. У самому слові немає дійсності, вірно?

Як ви знаєте, семантика дуже глибоко дослідила цю проблему. Відомо, що найбільші труднощі створює не саме слово, а поняття, яке ми з ним пов’язуємо. Справжня цінність полягає не у слові, а у понятті, яке воно нам передає. Проте певні духовні слова насичені значенням, станом або свідомістю, які розвинулися в них протягом тисячоліть особливого духовного вжитку. Коли ми глибоко вникаємо у значення такого слова, розкриваємо саме його дихання й проявляємо його внутрішню реальність на зовнішньому рівні, тоді слово здійснює своє призначення як на внутрішньому, так і на зовнішньому планах. Духовний підхід до проблеми слова полягає у тому, що нам слід іти від форми до Безформного. Через обмежене ми повинні іти до Нескінченного. Це, воістину, божественна логіка. Форма на початках має незрівнянну цінність, але не є обов’язковою вкінці. Для того, хто розпочинає свій духовний шлях, форма абсолютно необхідна; для нього форма — це все. Отже, спочатку ми говоримо, що Бог має форму. А коли шукач входить глибоко всередину себе й бачить, що Бог — це не людська і не ментальна істота, а простір безмежної Свідомості, він виходить за межі форми у Безформне і може відчувати Бога як безмежну Свідомість. Та з іншого боку, Бог Безмежний може також бути обмеженим. Інакше Він не був би Безмежним. Він Всемогутній, тому що може жити у крихітному атомі та водночас — у неосяжному всесвіті.

42. Шрі Чинмой, індійська традиція говорить, що Атман рівний з Брахманом — індивідуальна душа рівна з Універсальною Душею. Ісус Христос якось сказав: "Я та Отець мій — одне". Ці два твердження, що мають різні духовні підґрунтя, чи є вони, з духовної точки зору, одним і тим самим?

Це одне й те саме твердження. Атман та Параматман — це індивідуальна душа та Всевишнє “Я”. Бог спускається у поле проявлення й приймає форму індивідуальної душі, Атмана. Після цього індивідуальна душа у процесі еволюції досягає Всевишнього “Я”, Параматмана й стає Ним. Щоб цілісно й повністю здійснити Себе у матеріальному світі, Богові необхідна індивідуальна душа. Твердження однакові. Коли Христос говорив “Я та Отець мій — одне”, це було те саме, що сказати “Атман і Параматман — одне”. Ось чому ми в Індії говоримо “Atmanam Viddhi” — “Пізнай Себе”. Якщо ви знаєте себе, то ви знаєте Бога, тому що по суті між вами та Богом немає різниці. Самоусвідомлення — це Богоусвідомлення, а Богоусвідомлення — це Самоусвідомлення. З цієї причини ми в Індії також говоримо “Soham asmi” — “Він — це я”, і “Aham Brahma” — “Яє Брахман”. У тому ж дусі усі езотеричні традиції завжди стверджували, що істинне знання знаходять, шукаючи всередині себе. Ось чому Христос говорив “Царство Небесне — всередині вас”.

43. Чи могли б ви детальніше розповісти про твердження “Царство Небесне — всередині вас”?

Передусім, дозвольте сказати, що саме наука зробила величезний вклад у те, що в загальному ми вважаємо, що Небеса — це місце, що знаходиться поза нами. Наука проявила свою потужність на свідомому та підсвідомому рівнях людського мислення. Поняття про Небеса у двадцятому столітті, принаймні на Заході, веде людство у невірному напрямку щодо розуміння Небес. Небесне Царство — це те, що ми можемо відчувати, а не те, що ми можемо демонструвати. Наука може продемонструвати багато що. А Небесне Царство — це справа нашого особистого внутрішнього досягнення. Якщо ми усвідомимо Небесне Царство всередині себе, інші, дивлячись на нас, відчуватимуть, що ми володіємо чимось, цілком незвичайним, неземним, божественним. Завдяки тому, що ми бачили, відчули й оволоділи Небесним Царством всередині себе, вони ставитимуться до нас як до цілком преображеної, великої особи. Нічого й казати, власне, наше устремління, наше внутрішнє благання про вище веде нас до цього Небесного Царства. Небесне Царство — це план свідомості, сповнений Спокою й Блаженства. Ми відчуваємо Його, коли оселяємося у своїх внутрішніх глибинах та коли ми виходимо за межі своєї егоцентричної індивідуальної свідомості. Чим вище ми піднімемося над обмеженнями нашої свідомості, чим швидше ми увійдемо у нашу найглибшу, безмежну свідомість, тим ближче ми бачитимемо, відчуватимемо Небесне Царство всередині себе й повніше володітимемо ним. Знайте, що Небесне Царство — це більше, ніж просто один із планів свідомості. Це план божественної Свідомості. Це стан Усвідомлення. Він втілює Сат-Чіт-Ананду. Сат — це божественне Буття, Чіт — це божественна Свідомість, Ананда — божественне Блаженство. Коли ми входимо дуже глибоко всередину себе, ми відчуваємо їх разом, і коли ми набуваємо внутрішнього бачення й охоплюємо їх одночасно, ми воістину живемо у Небесному Царстві. У іншому випадку Буття — в одному місці, Свідомість — у іншому, а Блаженства й не видати. Коли ми бачимо й відчуваємо Буття-Свідомість-Блаженство, що доповнюють і здійснюють одне одного на одному й тому ж плані, ми можемо сказати, що живемо у Небесному Царстві. Так, Небесне Царство — всередині нас. Ми можемо не лише відчувати його, ай — у чому немає найменшого сумніву — стати ним.

44. Що таке его по своїй суті?

Его — це саме те, що обмежує нас у кожній сфері життя. Ми — діти Бога, ми єдині з Богом. А его змушує нас відчувати, що ми не належимо до Бога, що ми абсолютно чужі Йому. У найкращому випадку воно дає нам відчуття, що ми ідемо до Бога, а не є у Богові. Звичайне людське его дає нам відчуття відокремленої індивідуальності й окремої свідомості. На певній стадії людського розвитку відчуття індивідуальності й важливості свого “я”, безсумнівно, необхідні. Проте его відокремлює нашу індивідуальну свідомість від Універсальної Свідомості. Сама функція его полягає у тому, щоб відділяти. Воно не відчуває задоволення, коли бачить дві речі одночасно на тому самому рівні. Его завжди відчуває, що одне має бути вище за інше. Отже, его змушує нас відчувати, що кожен з нас існує окремо і є слабким, що ми ніколи не зможемо мати безмежну Свідомість чи бути нею. Зрештою, его — це обмеження. Обмеження — це невігластво, а невігластво — це смерть. Отож его, кінець кінцем, завершується смертю.

45. Як з’явилося его? Як почало воно існувати?

Его почало своє існування з обмеження. У мить, коли душа входить у фізичну свідомість чи фізичний світ, вона потрапляє у незнайомий, чужий світ. Незважаючи на те, що душа — це Божественне полум’я, і вона, по суті, всемогутня, спочатку їй дуже важко мати справу зі світом. І навіть пізніше, коли людина стає дорослою, більшість часу душі доводиться терпіти неприємні переживання лише заради того, щоб залишатися на землі й, що найважливіше, установлювати Божественне тут, на землі. Щодня его отримує нагоду діяти незалежно, й день за днем воно стає все сильнішим, поки остаточно не відокремиться від джерела свого абсолютного, божественного здійснення — душі. Его, яке хоче морити голодом та нищити Божественне в людині, отримує підтримку від невігластва фізичного світу. Божественне теж спочатку підтримує его, та згодом просвітлює його й перетворює на бездоганний інструмент Всевишнього.

46. Як послабити его та, зрештою, підкорити його?

Думаючи про всеосяжну Свідомість Бога. Цю Свідомість нам не потрібно досягати. Ця Свідомість вже знаходиться всередині нас, нам слід це просто усвідомлювати. Далі, під час медитації, нам потрібно розвивати її й освітлювати до безмежності. І, на превелике здивування, его кане в забуття у лоні смерті.

Частина ІІ. Запитання дітей

1. Ґурудев, я хочу дещо запитати у тебе. Якщо я розіб’ю яйце, чи може Бог зробити його знову цілим?

Звісно, може. Бог може усе, що забажає.

2. А ти можеш?

Ні. Вибач, Шенон, твій Ґурудев не може цього. Та якщо Бог дасть мені силу, я запросто зможу зробити це.

3. А я можу?

Чому б ні? У мить, коли Бог дасть тобі силу, ти легко зможеш зцілити розбите яйце. Настане час, коли ти, я і кожен матиме таку саму силу, як зараз має Бог.

4. Чи правда, що будь-хто може стати йогом, якщо дійсно постарається?

Що ти маєш на увазі, кажучи “дійсно”? Якщо ти маєш на увазі “щиро”, то, авжеж, будь-хто може стати йогом. Йога означає союз із Богом. Йог — це той, хто єдиний з Богом. Рано чи пізно усі люди усвідомлять Бога. Але той, хто займається Йогою, досягне Бога швидше. Якщо ти сама хочеш стати йогинею й усвідомити Бога, то просто вже починай молитися. Не зволікай, будь ласка, особливо якщо ти хочеш досягнути Бога швидше, ніж це зробить решта людства. Отож, як тобі слід молитися? Якщо ти сьогодні молитимешся Богові про цукерки, то завтра ти проситимеш у Нього морозиво, а післязавтра — ще щось. І Бог даватиме тобі усе, що ти хочеш, крім Себе. Та якщо ти молитимешся Богові тільки заради Нього і нічого іншого, Він дасть тобі усе, що у Нього є, та усе, чим Він є. Отримуючи усе, що має Бог, й усе, чим є Бог, ти отримаєш не лише цукерки, морозиво й усе інше, що ти хотіла, а також отримаєш те, про що й уяви не мала, те, що по своїй природі нескінченне. Тож щодня молися Богові, щоб Він дав тобі те, що тобі необхідно, а не те, що ти хочеш. Тоді Він дасть тобі те, що тобі дійсно потрібно, щоб стати єдиною з Ним.

5. Як виглядає Бог?

Коли я дивлюся на тебе, Бог виглядає точнісінько так само. Коли я дивлюся на твою матір, Бог виглядає так, як твоя мати. А коли я дивитимуся на когось іншого, Бог виглядатиме так, як той інший. Якщо б я заглянув всередину себе, я б виявив, що Бог виглядає так само, як Чинмой. Хоч ти, можливо, зараз не бачиш цього, та коли ти зумієш бачити глибоко всередині себе, ти пізнаєш, що нікого з нас не можна вважати відокремленим від Бога. Зараз я тримаю два свої пальці докупи. Як бачиш, якщо я спробую, я зможу розвести їх. Та якщо б замість пальців були ви з Богом, яб не зміг роз’єднати вас, як би не старався. Насправді, чим дужче я б старався розділити вас, тим тісніше ви б трималися один за одного. Позаяк всередині тебе знаходиться Бог, Він виглядає точно так само, як ти. Наразі ти — це прихований Бог. Ти носиш маску, але я можу бачити крізь маску. У майбутньому ти будеш Богом, який не ховається за маскою. Ти скинеш маску, і ми побачимо тебе як проявленого, відкритого Бога.

6. Як це так, що ти бачиш Бога, а я — ні?

Це таке хороше запитання. Зараз ти дивишся на мене, розплющивши очі. Ти дивишся на мене, Чинмоя, і бачиш мене. Тепер (затуливши її очі долонями) я закрив твої очі. Ти бачиш мене? Ні, ти мене не бачиш. Коли твої очі міцно заплющені, ти нікого не бачиш. А коли твої очі відкриті, ти можеш бачити мене, свого батька, друзів — усіх. Так ось, у тебе є ще одне око, яке знаходиться трохи вище, як поміж брів. Це твоє внутрішнє око, твоє Третє Око. У мене це око відкрите. Я тримаю його відкритим. Тож я можу бачити Бога, а також усе, що знаходиться всередині інших. А з тобою, Шенон, справа така: як ти нічого не бачиш, коли твої очі заплющені, так само ти не бачиш Бога, бо твоє Третє Око закрите. Якщо ти щодня молитимешся Богові, одного разу це внутрішнє око відкриється. Прокидайся рано-вранці, розплющуй свої звичайні очі й, подивившись на маму, тата й усе, що є у твоїй кімнаті, починай молися Богові. Одного дня, як результат своїх молитв, ти побачиш, що твоє Третє Око відкрилося, і ти також можеш бачити Бога так, як бачиш зараз мене.

Частина ІІ. Запитання та відповіді про душу

1. Чи завжди душа перебуває з людиною протягом її життя, чи може вона тимчасово покидати її або навіть оселитися в іншому місці?

Як правило, душа постійно перебуває з людиною протягом її життя, проте під час сну душа може покинути тіло на кілька хвилин чи, щонайбільше, кілька годин. Також вона може на короткий проміжок часу покинути тіло, поки шукач перебуває у стані глибокої медитації. Тоді можна бачити своє тіло. Можна бачити тіло, як мертве або як динамічне тіло, як промінь світла душі або ще багатьма іншими способами. Ясна річ, у той час ми бачимо тіло оком нашої душі.

2. Чи мандрує душа, коли людина спить?

Так. Душа мандрує різними планами свідомості. Є сім вищих та сім нижчих світів. В основному душа мандрує цими світами під час сну. Майже кожній душі вдається отримати доступ до деяких із цих світів, але лише окремі з них усвідомлюють ці переживання, коли вони відбуваються, або пам’ятають їх після того, як прокинуться.

3. Чи можуть людське тіло та свідомість настільки змінитися протягом життя, щоб стати придатними для того, щоб всередині них оселилася краща душа?

Краща душа не оселиться. Та якщо тіло й свідомість людини цілком преображені, то душа, яка там вже є, зможе якнайефективніше, з найвищою Досконалістю здійснити божественну місію тут, на землі.

4. Чи така зміна як очищення впливає на душу протягом життя?

Душа та сама. Раніше вона приймала невігластво, а тепер, скинувши покривало невігластва, вона наближається до повноти своєї божественності й божественного проявлення.

5. Коли ми сприймаємо думки іншої людини, ми налаштовуємося в унісон з її психічними коливаннями. А втім, якщо ми налаштовуємося в унісон з тим, хто, на наше переконання, утвердився у Джерелі свого існування — душі, чи буде це вірною практикою, принаймні поки не розкрилася наша власна духовність?

Насамперед, з’ясуймо, як ми вживаємо слово “психічний”. Коли я кажу “психічний”, це не виступає синонімом до “окультний”, а стосується психічного єства. У психічному єстві, що є, без перебільшення, іскрою божественного, немає коливань. Зазвичай, ми ловимо вітальні та ментальні коливання інших. Налаштовуватися на одну хвилю з просвітленою душею — це, безперечно, вірна практика. Власне, це й слід робити на початках та поки немає власної спроможності розкривати свою духовність. Ось чому ми говоримо, що, перебуваючи у мирі й спокої та дозволяючи божественним думкам духовного Наставника проникати у вас, ви наповнитеся Спокоєм. Таке налаштування — не лише вірна, правильна, а й незамінна практика для того, хто прийняв наставництво духовного Учителя.

6. Як дізнатися, чи щаслива душа?

Передусім, слід знати й відчувати, де перебуває душа, її місцезнаходження у тілі. Для того потрібно плекати устремління. Дійсно виявити, чи щаслива душа, чи ні, можна у палкому устремлінні, у духовній подорожі. Людина відчуває, що її душа щаслива лише тоді, коли вона зовні та всередині бачить і відчуває радість й не шукає недоліків у творінні Бога та божественному промислі Бога.

7. Чи плаче душа, коли вона не щаслива?

Ні. Душа, частина Космічного “Я” — це, насправді, сам Захват. Оскільки душа не може бути нещаслива у людському розумінні цього слова, вона не плаче. Це незадоволений вимогливий вітал, який ми часто сприймаємо за душу, страждає від нещастя й жалібно плаче.

8. Чи є всередині людини два види вказівки: один походить від її глибинної природи, яка містить у собі та розкриває у всьому саме добро й співчуття; другий — спрямований лише на “я” і “моє”?

Так. Всередині людини є два види вказівки. Доброта й співчуття походять їз самої глибини буття, а “я” і “моє” — поверхневі. “Я” і “моє” не можуть походити від глибокого.

9. Чи однаково представляють у снах душу стара, у зморшках, мудра жінка та малюк, що лепече щось по-своєму?

Так. У снах душа може постати як стара жінка або як малюк. Душа може прийняти будь-яку форму у сні, щоб викликати конкретне переживання зовнішнього єства. Поступове божественне дозрівання душі можна порівняти з поступовим перетворенням насінини на дерево.

10. Душа має і чоловічу, і жіночу стать одночасно?

Власне, душа не має ні чоловічої, ні жіночої статі. Проте якщо на початку своєї людської подорожі вона приймає жіноче тіло, то у всіх своїх майбутніх інкарнаціях вона прийматиме жіноче тіло. Якщо ж вона спочатку візьме чоловіче тіло, то у всіх своїх майбутніх інкарнаціях вона приходитиме у чоловічому тілі. Змінити стать майже неможливо. За всю історію людства дене-де траплялися винятки, проте дуже рідко.

11. Чи, власне, душа вирішує, вибираючи тіло для нової інкарнації?

Так. Саме душа приймає рішення щодо вибору тіла, однак при однозначному схваленні Всевишнього або “Я”. Вибір робиться з тим, щоб у кожній інкарнації дати нагоду душі проявити все більше й більше своєї внутрішньої божественності й виконати Волю Божественного тут, на землі.

12. Чи саме душа повинна відректися перед Космічним “Я”?

Так. Кожна людина має індивідуальну душу. Ця душа повинна відректися перед “Я” — “Я”, що в індійській термінології називається Параматманом і не проявляється. Це “Я” не приймає людських інкарнацій і не входить у творіння, тоді як душа приймає людське тіло й приймає обмеження, недосконалості й невігластво. Ця індивідуальна душа, яка приймає людське тіло, не є всеосяжною, всезнаючою і всемогутньою. Таким є “Я”. Душа, у процесі висхідної еволюції, одного разу зіллється із “Я” і стане такою ж могутньою, як “Я”.

13. Чи отримує душа нові вказівки у своєму розвитку, чи лише розкриває те, що вона вже знає?

Якщо ви скажете “досвід” замість “вказівки”, питання буде точнішим. Лише Бог або Космічне “Я” може давати вказівки душі. Душа розкриває те, що вона завжди знала. Та водночас вона росте й збагачується, вбираючи в себе божественну есенцію земних досвідів. До того ж, фізична свідомість все більше й більше усвідомлює необмежену божественну здатність душі. Душа, перебуваючи в єдності з Богом, по суті, розкриває те, що вона вже знає. Але у процесі еволюції її становлення й пізнання, пізнання й становлення відбуваються разом як процеси, що доповнюють один одного в лоні Вищої Істини.

14. Чи переживає душа самотність? Якщо так, то чим це відрізняється від нашого поверхневого бажання мати товариство, незважаючи на те, чи подобається воно нам, — просто, щоб мати співрозмовників?

Душа переживає самотність лише тоді, коли тіло, вітал, розум і серце, яким належить співпрацювати з душею, здійснюючи її божественну місію на землі, не співпрацюють. Тоді душа почувається самотньою. Але вона не поводиться, як людина. Душа не витрачає марно час, як людина, гадаючи, що відчуття самотності зникне, щойно вона поговорить з іншими. Душа у своїй самотності посилює своє устремління, щоб принести згори у фізичне, вітал і розум Спокій, Світло й Силу, щоб усе єство могло співпрацювати з душею і здійснити Божественне. Коли приходять Спокій, Світло й Сила, людина починає усвідомлювати своє внутрішнє життя та істинне щастя. Із Спокоєм, Світлом та Силою приходить вища свідомість. Завдяки вищій свідомості людина природним чином відгукується на потреби душі.

15. Чи вимагає душа у людини, щоб та змінилася?

Душа не вимагає. Це не так, як мати щомиті вимогливо звертається до дитини: “Я говорю тобі це й оце заради твого ж добра”. Душа посилає божественне натхнення — ось що вона робить. Іноді це натхнення таке явне й спонтанне, що людина може відчувати його майже як внутрішній тиск свого внутрішнього єства на її зовнішню особистість. Але душа не вимагає. Навпаки, вона співчуває людським невдачам і недосконалостям та намагається ототожнитися з ними. А тоді, завдяки внутрішньому Світлу, вона старається допомогти людині змінитися.

16. Як це відрізняється від вимог его?

Тепер ми знаємо, що душа не висуває жодних умов. Коли вимагає его, це завжди егоцентрично — “я”, “мені”, “моє”. Его хоче володіти та щоб ним володіли. Підтримуючи зовнішню особистість, его хоче свого власного здійснення. Та це просто неможливо, бо жаданням его немає краю. Коли чогось прагне душа, її метою служить не особиста користь, а здійснення Божественного. Его, зрештою, зазнає розчарування, а душа, виконуючи Божественну Волю, отримує власне абсолютне здійснення.

17. Коли вітал або розум намагаються догодити собі без схвалення душі, як поводиться душа?

У таких випадках душа, зазвичай, зберігає безмовність. Та Всевишній іноді чинить певний тиск на вітал та розум, якщо вони заходять надто далеко. Він здійснює це через душу.

18. Чи мають душу місцевості і речі? Наприклад, чи є душа у крісла, у міста?

Кожна річ та кожна місцевість має душу. Як усі інші міста, місто Нью-Йорк теж має душу. Неодноразово Всевишній милостиво показував мені душу Нью-Йорка. Відмінність між душами предметів та людськими душами полягає у рівні еволюції, рівні проявлення їх божественного потенціалу. Власне, у процесі реінкарнацій душа поступово проявляє свою приховану внутрішню силу й, зрештою, досягає свого абсолютного здійснення.

19. Чи має душу земля?

Звісно, має. Земля представляє Материнський аспект Божественного. Саме на землі, завдяки взаємодопомозі та повному об’єднанню, знайдуть своє абсолютне здійснення Матерія і Дух. Матерія дивитиметься оком бачення Духу. Дух процвітатиме, пробуджуючи й насичуючи Матерію, щоб вона перетворилася на досконалу основу фізичного безсмертя й преображення людства на землі. Дві найважливіші риси душі землі — це устремління й співчутлива толерантність.

20. Чи може грубий план дати що-небудь тонкому? Тобто, чи може душа стати сильнішою, якщо вірно розпоряджатися тілом: фізичні вправи, правильне харчування й таке інше?

Аякже. Грубий план може й повинен допомагати тонкому. Тіло — це груба субстанція, однак у здоровому, відмінному стані воно суттєво допомагає розумові й тонкому планові існування. Звісно, самі енергійні вправи та помірковане харчування не можуть зробити душу сильнішою. Та коли тіло, тобто фізична свідомість, прагне перетворитися на Світло душі й старається здійснити Божественне, власне, на фізичному рівні, прогрес душі стає легшим, швидшим і здійсненнішим.

21. Чи може душа обирати, які переживання отримає людина у світі проявлення?

Зазвичай, власне, душа визначає переживання, які випадуть людині за життя. Насправді, якщо людина свідомо увійде у спонтанний потік переживань, які хоче дати душа, вона, зрештою, перетвориться на постійний спокій, радість і здійснення. На жаль, людина як жертва невігластва, часто не усвідомлює переживань, які обирає душа, або, незважаючи на те, що їй відомий вибір душі, вона ним не переймається.

22. Де у фізичному тілі, приблизно, можна відчути душу?

У духовному серці. Згідно з медичною наукою, серце знаходиться трохи ліворуч від середини грудної клітки. Згідно з твердженням Рамани Махарші, великого мудреця Аруначали, духовне серце знаходиться трохи праворуч від середини грудей. Деякі духовні постаті кажуть, що серце — посередині грудної клітки. А одна духовна особа вважає, що духовне серце розташоване між бровами! Звісно, у неї також є підстави так вважати. Справжнє духовне серце, розміром як чотири пальці завширшки, знаходиться над пупом, приблизно на ширину дванадцяти пальців, та на ширину шести пальців нижче від середини горла. Саме тут відчувається те, що ви називаєте “ворушінням” душі.

23. Якщо тіло чи особистість — це новачок, а душа — істинний господар чи володар, то як так відбувається, що новачок, який постійно шукає задоволення, може так заглушити душу, що голосу її натхнення не чути?

Я радий відповісти на це запитання. Катха Упанішада говорить, що тіло — це колісниця, розум — віжки, інтелект — колісничий, а душа — власниця колісниці. Ви — власниця приміщення, у якому знаходиться наш Центр. Цей будинок належить вам. Ми — ваші квартиранти. Ми усі прийшли сюди недавно. Ви стараєтеся з усіх сил, щоб задовольнити наші прохання. Незважаючи на те, дехто з квартирантів — не усі — перетворює ваше життя на пекло. Інколи їхні вимоги зухвалі й абсурдні. Мало того, їхнє ставлення безкомпромісне. І що ви робите? Я переконаний, що ви стаєте доволі безпорадними, якщо не безнадійними, попри те, що будинок належить саме вам. Нелегко відразу позбутися усіх тих квартирантів, які турбують вас, ставлять вимоги і не йдуть назустріч. Така сама доля душі, на яку нападає новачок-особистість, що вимагає, не має устремління й шукає задоволень.

24. Коли кажуть, що у людини молода або стара душа, що це означає?

Коли хтось набув вищого й глибшого досвіду у своїх минулих інкарнаціях, з духовної точки зору його називають старою душею. Того, кому бракує такого досвіду, називають молодою душею. Як бачите, статус душі визначає не кількість інкарнацій, а те, чого вона навчилася за життя.

25. Чи швидше просувається молода душа, оскільки у неї немає нашарувань з минулих інкарнацій?

Молода душа дійсно швидше просувається за умови, що вона — щирий, відданий шукач, який беззастережно слухається свого духовного Наставника та не надто обтяжена світськими переживаннями. І знову нам слід усвідомлювати одне: не кількість інкарнацій перешкоджає швидкій подорожі душі до її Вищої Мети, а застарілі, непросвітлені людські звички й схильності, які не так легко відкриваються перед Світлом задля очищення й трансформації.

26. Яка відмінність між силою душі й силою характеру?

Сила характеру — це гордість моралі, гордість людства. Сила душі — це гордість Духовності, Вічності й Нескінченності. Кажучи так, я не хочу, щоб у вас склалося враження, що мораль нічого не варта у внутрішньому, духовному житті. Навпаки, міцна моральність — це підготовка до глибокої духовності. Сила душі — це внутрішня сила або впевненість, що походить від Божественного всередині вас. Коли ви побачите свою душу, ви відчуєте Волю Бога всередині себе й отримаєте силу проявляти Волю Бога тут, на землі.

27. Чи могла душа, що тепер живе у людському тілі, раніше жити у тілі тварини або рослини?

Я певен, ви добре знайомі з теорією еволюції. У сучасному світі процес еволюції видів, тобто зміну нижчої форми на вищу, відкрив Чарльз Дарвін. Та задовго до Дарвіна, за тисячу років до різдва Христового, великий індійський мудрець Капіла відкрив теорію духовної еволюції. Вічне, Незмінне й Нетлінне розвивається щомиті — ось така унікальна була його філософія. Ніщо не з’явилося з нічого. Індійський мудрець відкрив цю істину й запропонував її усьому світові. Загальний процес еволюції на землі включає душу так само, як і тіло. У ході еволюції кожній душі доводиться пройти рослинне та тваринне життя перед тим, як вступити у людське життя.

28. Чи відрізняються душі за своїми характеристиками?

Загалом між душами практично немає відмінностей, окрім ступеня їх проявлення. Усі душі володіють однаковими можливостями, де б вони не перебували: у нижчій чи у вищій формі життя. Проте слід пам’ятати, що Всевишній проявляє Себе нескінченними способами через різні душі. Вони виражають розмаїття Його Божественності. Наприклад, одна душа проявляє Світло, друга — Силу, третя — Красу й так далі. Власне, завдяки проявленню своїх прихованих можливостей у процесі реінкарнації деякі душі стали великими духовними Учителями. Та, зрештою, усі душі пройдуть той самий шлях.

29. Як пов’язана душа з минулою та майбутньою кармами?

Насправді, неможливо по-справжньому розуміти карму окремо від душі. Саме заради росту душі існує карма. Я впевнений, що ви знаєте, що означає слово “карма”. Це слово походить із санскриту, утворене від кореня “крі”, що означає “робити”. Усе, що ми робимо, говоримо чи думаємо — це карма. Всесвітом керує закон, який ми називаємо Законом Карми. Ви чимало начиталися про Закон Карми, тож мені немає потреби зараз його тлумачити, хіба що скажу, що кожен вчинок та кожна думка залишають свій слід на причинному тілі й приносять певні результати. Водночас душа знаходиться далеко за межами сітки причин та наслідків. Вона — сполучна ланка між тим, що було й тим, що буде. Душа збагачується завдяки кожному переживанню, що отримує людина через закони карми.

30. Де відпочиває душа, щойно покинувши тіло? Чи бере вона з собою земні обмеження, обмеження свого тіла?

Покинувши тіло, душа спочатку зупиняється на короткий час у вітальному світі. Деякі душі там страждають, а деякі — ні. Це немов візит у чужу, невідому країну. Одним легко вдається налагодити спілкування з людьми у новій країні й майже відразу зрозуміти їхню культуру, а іншим — не так легко. Душа не бере з собою у вищі світи ніякі земні обмеження. Душа або психічне єство, покидаючи тіло й повертаючись у свою сферу, збирає воєдино квінтесенцію земних переживань. Протягом певного часу вона перебуває у своїй сфері, а згодом повертається у цей світ з новою рішучістю й новими можливостями усвідомити Божественне й проявити Його тут, на землі.

Частина ІІІ. Релігія (здебільшого індуїзм)

Що таке релігія?

WЩо таке релігія? Релігія — це Бог. Релігія — це Істина. Бог та Істина єдині. Але коли я скажу, що моя релігія — це Бог, існує велика ймовірність, що ви не зрозумієте мене вірно. А якщо я скажу, що моя релігія — це Істина, ви негайно погодитеся зі мною. Дозвольте висловитися чіткіше. Якщо я скажу, що моя релігія — це Господь Крішна, і ви повинні прийняти його, ваші очі спалахнуть вогнем. Та якщо я скажу, що моя релігія — Істина, ви підстрибнете й скажете: “Моя також!”. І якщо замість слів: “Ви повинні прийняти мою релігію”, я скажу: “Приймімо універсальну Істину”, ви вигукнете: “Вже приймаю, дякую, мій друже!” Релігія — це дія бачення, що направляє, веде нас у Заобрійне. Релігія — це інтуїція. Інтуїція настільки близька й дорога кожному з нас, настільки знайома нашій душі й сокровенна для нашого серця, що не потрібно жодних визначень. А втім, ми можемо також заявити істину про те, що інтуїція — це свідомість всеосяжного буття. Запитайте людину, чому вона впевнена, що вона існує. Людина втратить дар мови. Вона знає, що таке її існування. Вона це відчуває. Але це не піддається висловленню. Релігія — це та сама інтуїція, що не піддається поясненню, але становить істину, що втілює й пояснює себе сама. Релігія — не фанатизм. Релігія у своїй пречистій формі — це почуття універсальної єдності Істини. Фанатик ніколи не бачить істину у її повноті, навіть у своїх найсміливіших уявленнях. Фанатику нічого запропонувати світові саме тому, що він не тримає двері свого серця широко відчиненими, і йому не вистачає здатності спілкуватися з душею. Те, що нам необхідно, — це безпосереднє просвітління. О диво, розбіжності канули в небуття. Завдяки почуттю універсальної єдності ми швидко наближаємося до Всевишнього, все ближче й ближче. Наше життя має свою свободу. Наше вузьке мислення вбиває цю свободу. Ця свобода не отримує радості від пихатих гучних заяв. Ця свобода хоче бути живим вираженням наших внутрішніх думок і почуттів. Свобода — це союз. Союз — це всеживильна й всездійсненна Істина. Релігія говорить. Вона промовистіша, ніж слова. На жаль, її послання часто стає предметом нашого грубого спотворення. Незважаючи на те, релігія, кінець кінцем, тріумфально оголошує істину. Коли ми розмірковуємо про релігію, наше ставлення повинне бути доброзичливим і вдячним, а не критичним та змагальним. Критика й змагання створюють дисгармонію, руйнівну силу. Доброзичливість і вдячність створюють гармонію, творчу силу. Більш того, гармонія — це життя буття. Кожна релігія — це необхідність для її послідовників. А також кожна релігія сповнена натхнення. Це натхнення — це переконання колективної душі послідовників. Спокій повинен бути їхнім гаслом, так само як Істина — їхня єдина ціль. Визначними є слова Тагора, який сказав про релігію:

“Релігія, як і поезія, — не просто ідея, а вираження. Самовираження Бога полягає у нескінченній різноманітності творіння, і наше ставлення до безмежної Істоти також повинно мати у своєму вираженні невичерпну й безкінечну різноманітність індивідуальності”.

Релігія — це живий виклик вищому в людині, щоб сміливо зустріти бурхливі проблеми життя. Вірно, проблеми численні. Та існує Всемогутня Сила. Як не дивно, ця сила використовує проблеми як вірні інструменти для майбутнього благословення людства. Релігія розширює. Вона розширює наші почуття. Релігія живе. Вона живе у найсокровенніших глибинах нашого серця. Релігія перемагає. Вона перемагає у нашій самовіддачі. Божественна мета релігії — прочистити джерело людської енергії. Життя саме по собі — це релігія, сокровенна, незмінна й здійсненна. Живімо відкрито й вільно. Нехай буде нашою та релігія, яка включає усіх, хто колись жив на землі, усіх, хто зараз знаходиться на земній арені, та усіх, хто приходитиме сюди протягом неозорого майбутнього. Наша релігія та, що удосконалюватиме світовий порядок. Наша релігія та, що курсуватиме між берегами Вічності й Нескінченності.

Універсальність релігії

Церква Універсалістів у Нью-Йорку виступає за усі релігії світу. Це сім’я, що збільшується і має один Дім. Цей Дім — втілення Серця. Серце — втілення Істини. Де Істина, там здійснення. Навіщо нам релігія? Релігія нам необхідна, тому що ми хочемо вийти за рамки обмеженого й спілкуватися з Безмежним. Це не лише можливо, а й неминуче, оскільки всередині нас є свідоме єство, що передбачає Реальність Бога в цілому. Релігія — це спонтанне переживання, а зовсім не теоретичне знання. Це переживання дуже практичне, і ми можемо свідомо застосовувати його щомиті у своєму земному житті. Релігія ніколи не нав’язується людині. Вона проростає із глибокої необхідності внутрішнього єства. Коли це внутрішнє єство виходить на передній план й оглядається навколо, воно відчуває всеосяжну Незмінність Бога, а коли воно дивиться вгору, то відчуває всездоланну Трансцендентальність Бога як свій божественний спадок. У релігії є два життя: зовнішнє і внутрішнє. Своє зовнішнє життя релігія пропонує шукачам, що перебувають на початковій стадії вітального й емоційного устремління. Своє внутрішнє життя релігія пропонує універсальній медитації та усвідомленню Бога. Релігія у фізичному — це несвідоме благання Бога; у віталі — сліпа боротьба за володіння Богом; у розумі — постійне намагання перемогти Бога; у серці — свідоме благання сісти на Коліна Бога; у душі — човен-Свідомість, що прагне курсувати між берегами вічного перевершення Безмежності та вічного цвітіння Безсмертя. Аморальність хоче зіпсувати релігію. Бог говорить релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я даю тобі незламну силу моральності”. Егоїзм хоче задушити релігію. Бог говорить релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я поміщаю тебе у просторості всесвіту, що вічно розширюється”. Смерть хоче поглинути релігію. Бог говорить релігії: “Не бійся, Моє дитя, Я роблю тебе втіленням Безсмертя”. Наука і релігія. Люди кажуть, що наука і релігія завжди на ножах. Не конче так. Наука динамічно грає свою роль, пояснюючи незмінного Бога. Релігія божественно грає свою роль, представляючи трансцендентального Бога. Наука має справу із фізичним світом, тоді як релігія має справу з внутрішнім, духовним світом. Розум — це студент, а природа — професор науки. Серце — студент, а душа — професор релігії. Філософія і релігія. Філософія і релігія — два близькі товариші. Філософія досягає вершини своєї досконалості, коли її надихає віра, бачення, досвід і усвідомлення одухотвореної релігії. А за допомогою живої, розсудливої філософії релігія звільнюється з пасток забобонів, причуд і вигадок. Моральність і духовність у релігії. Моральність у релігії — це некваплива подорож у ідеальне життя. Інколи здається, що ця подорож безкінечна. Незважаючи на те, вона втілює наближення до уявного ідеалу, до цілі. Духовність у релігії цілком усвідомлює приховану її Безмежність. Вона переносить шукача у живу Обитель Бога. Безмежність, яку духовність відкриває у релігії, реалізовується завдяки спонтанному внутрішньому спонуканню. Для релігійного шукача надія стає упевненістю, боротьба — перемогою, а сила волі — абсолютним Здійсненням. Індивідуальність та універсальність. Універсальність не означає й не може означати повне згасання палаючого полум’я індивідуальності у людському серці. Навпаки, коли людина у постійному процесі універсалізації перевершить себе, вона неодмінно перебуватиме у глибших, просторіших і вищих сферах Світла, Спокою й Сили. Лише тоді вона перетвориться на своє істинне “Я”, своє Вічне “Я”. На самих початках, безсумнівно, людина відчуватиме плачевний конфлікт між індивідуальністю та універсальністю. Але це відчуття не триватиме вічно, бо той самий конфлікт містить у собі можливість найпереконливішої гармонії, самої амальгами неповторного перевершення. Релігійна віра. Релігія без віри — це тіло, у якому немає життя. Релігійна віра — це переживання, яке приносить зміни, а не просто ідея. Віра має чарівний ключ до самовідкриття. Самовідкриття — це істинне відкриття Реальності. Віра — це активний учасник у божественній Любові, Гармонії й Спокою. Кінець кінцем, віра переносить релігію у всеосяжний Захват Заобрійного. Гріх у релігії. Вірно, поняття гріха займає велике місце у релігії. Що таке гріх? Ніщо інше, як досвід недосконалості. Ця недосконалість існує просто тому, що творіння досі знаходиться у процесі становлення. Досконалість обов’язково проявиться у творінні. Це лише справа часу. Творіння — це дія, постійний рух: вперед, вгору і всередину. Еволюція — це безсмертна пісня, яку співає творіння безперервно. Сьогоднішній гріх — це уособлена недосконалість. Завтрашня чеснота — це втілена досконалість. Усе творіння Бога містить дві речі: обмежене й Безмежне. Коли я, обмежене, піднімаюся, це моє самоусвідомлення. Коли Бог, Безмежне, спускається, це Його Самовиявлення. Коли я входжу у Нього, у Найвище, Він обдаровує мене Своїм Союзом. Коли Він входить у мене, у мою нижчу природу, я дарую Йому різноманітність, яку Він Сам довірив мені, коли моя душа спускалася на землю, щоб Його розкрити й здійснити. Усі релігії по своїй суті єдині, невіддільні. Кожна релігія — це вірна стежина, що веде до вічної Істини й вірним чином проявляє цю Істину. Релігія незмінна, проте релігіям слід змінювати те, що стосується зовнішньої форми, звичаю, звички, ритуалу, церемонії і середовища. “Об’єднавшись, ми вистоїмо. Відокремившись — впадемо”. Цей афоризм, який часто цитують, відповідає нашій сьогоднішній бесіді. Об’єднана сила усіх релігій пізнає вищу таємницю: на жодну окремо взяту релігію не можна дивитися зверхньо. Коли не вистачає сили об’єднання, ніяка релігія не втримається на висоті. Релігія одна. Але вона виражає себе через багато-пребагато релігій. Я надзвичайно пишаюся тим, що присутній тут, у Церкві Універсалістів, позаяк голос мого серця проголошує істину, що релігія, якій притаманна універсальність, — це серце усіх релігій, а усвідомлення універсальної релігії не є монополією якоїсь конкретної людини. Кожна людина, незалежно від її касти, віросповідання й національності, може отримати усвідомлення цієї універсальної релігії, якщо вона має динамічну уяву, творче натхнення й здійсненне устремління сприймати дух усіх релігій. Я індус. Я пишаюся своїм індуїзмом. Мій індуїзм, Санатана дхарма — вічна релігія, навчив мене “Aham brahma” — “Я — Брахман, Один без другого”. Ви християни. Ви пишаєтеся своїм християнством. Ваша божественна релігія навчила вас “Я і Отець мій — одне”. Тож якщо я індус у найчистішому значенні цього слова, то, по суті, я повинен бути християнином, оскільки те, що я бачу й відчуваю глибоко всередині себе та чим стаю — це універсальна Істина. Що таке Істина? Істина — це наш божественний Батько. Дитина не заперечує, коли до її фізичного батька один звертається як до брата, другий — як до дядька, третій — як до племінника, а четвертий — як до товариша. Їй однаково подобається звертання кожного. Таким самим чином, коли різні релігії звертаються до Істини, нашого Божественного Отця, кожна по-своєму, ми повинні надзвичайно радіти, оскільки кожна релігія прагне Істини і тільки Істини.

Індуїзм

“Пізнай Себе”. Це те, за що виступає індуїзм. Це квінтесенція індуїзму. У напруженому світі непевності, у темному світі брехні й сліпої нерозважливості релігія — одна з тих нечисленних речей, які зберігають свою гідність. Саме релігія виводить на передній план людську божественність. Саме релігія може надихати людину намагатися здолати суворе теперішнє, утвердити свою внутрішню силу й боротися за Істину й Час Бога. Усі ви знаєте, що індуїзм — одна із найстаріших релігій світу. На відміну від більшості релігій світу, індуїзм не має конкретного засновника. Першими засадами індуїзму були одухотворені вислови ріші, пророків. Пророк — це той, хто бачить Істину й спілкується з Істиною. Якщо ви хочете дати визначення індуїзму, ви можете зробити це за допомогою короткого слова “любов”. Ця любов всеосяжна й вічно зростаюча. Відданий індус скаже: “Я можу жити без повітря, але не без Бога”. Водночас, якщо індус говорить, що він не вірить у Бога, він і надалі індус. Він відчуває себе індусом, і інші не заперечать цього. Це особистий вибір, що є найголовнішим. Індус може поклонятися сотням богів або лише одному. Для нього Бог може бути особовим або безособовим. Мої юні друзі, я спробую пояснити, що означає “особовий” та “безособовий” Бог. У аеропорту знаходиться літак. Ви можете бачити його. Це щось конкретне, матеріальне, відчутне на дотик. Коли літак злітає й стає невидимим, ви, поза тим, знаєте, що він десь є у небі. Можливо, він летить до Канади або до Японії, або ще кудись. Але ви знаєте, що він присутній і діє, функціонує на якомусь іншому рівні. Подібним чином і безособовий Бог, якого ми можемо не бачити у явній формі, відчувається у нашій пробудженій свідомості, невидимо направляючи й формуючи нас. Ми говорили про погляди індуїзму на Бога. Тепер звернімо увагу на те, що говорить індуїзм про усвідомлення Бога. Усвідомлення Бога — ніщо інше як духовна наука, яка покладе край стражданню, невігластву й смерті. Та нам слід усвідомити Бога заради Бога, а не заради нас самих. Шукати Бога заради власної вигоди означає марно живити невичерпні бажання. А шукати Бога заради самого Бога означає жити у Його Універсальній Свідомості, інакше кажучи, бути єдиними з Ним, абсолютно й невіддільно. Найважливіше питання полягає в тому, чи перебуває Бог постійно всередині нас, чи Він приходить у наше серце на якийсь час як гість, чи Він просто приходить і йде геть. Дозвольте мені із почуттям глибокої вдячності звернутися до безсмертної душі Емілі Дікінсон, чиє духовне натхнення спонукає шукача пізнати, чим саме є Безмежний Бог. Вона говорить:

Несподіваним гостем Вважають безмежне, Але як може ця велич приходити, Якщо вона ніколи не відлучалася?

Індуїзм називають Вічною Релігією. Він шукає союзу з Богом усіма шляхами, відомими людству. Він прагне всездійсненного союзу людства з Богом — не більше і не менше. Його суть — толерантність. Індуїзм відмовляється вважати інші релігії світу як щось відокремлене. Поселяючи релігії всередині себе своїм способом, що індуїзм і чинить, це можна назвати, унікальною Дружбою Віросповідань, що не виявиться далеким від правди. Для правдивого індуса любов до інших є природним складником його любові до Бога. Його душа радісно й значуще виголосить та заспіває у дусі безстрашного Волта Вітмена:

“Я славлю себе й оспівую себе, І те, що я вважаю своїм, ти вважатимеш своїм, Бо кожен атом, що належить мені, належить і тобі також”.

Найяскравіша риса індуїзму — це пошук безпосереднього переживання, ба навіть більше — усвідомлення Бога. Якщо ви вивчатимете Веди, Упанішади, Бхагавад Гіту й інші індійські духовні писання, ви можете здивуватися, дослідивши, що, незважаючи на те, що кожне з них наголошує на конкретному погляді чи певній ідеї, усі вони фундаментально втілюють те саме досконале божественне Знання, яке є Богом. Визначний момент у індуїзмі неповторно виражений у вченнях Іша Упанішади: “Урадуйся відрікшись”. Ви чудово знаєте, що добро та задоволення — не конче одне й те саме. Якщо ви бажаєте задоволення, ви можете підійти до самого стовбура мангового дерева, але власник дерева відмовиться дати вам фруктів. Та якщо ви хочете добра, що по суті є Істиною, ситуація буде зовсім іншою. Якщо вам потрібне манго не для того, щоб задовольнити свою жадібність, а для того, щоб ретельно вивчити, що це за фрукт, власник буде дуже радий вам. Він не лише дасть вам манго для вивчення, а й скаже вам поласувати ними стільки, скільки завгодно. Ніхто з нас не хоче бути телепнем; тож ми повинні прагнути добра й покінчити із задоволенням раз і назавжди. Наша Ціль, джерело вищої Істини й Блаженства, відкрита лише тим, хто любить Істину, хто хоче відбутися у сповненій невичерпного захвату подорожі душі до висот і глибин. Відданий індус прагне мати серце, якому абсолютно чужа фальш, серце, широке, як світ. Мабуть, ви скажете, що мати таке серце майже неможливо, це недосяжний ідеал. Але я не погоджуся з вами. Бо навіть тепер такі благородні душі ходять по землі. Ваш унікальний президент Авраам Лінкольн, безсумнівно, мав таке серце. Цитую вашого великого філософа Ральфа Вальдо Емерсона: “Його (Лінкольна) серце було таким великим, як світ, але у ньому не було місця для пам’яті про погане”. Мої брати і сестри, не бачу причини, чому б я не зміг знайти у вас серце, широке, як світ, вільне від фальші й невігластва, та водночас наповнене Істиною Заобрійного.

Індуїзм сьогодні

Я мрійник. Я прийшов із краю мрій. Тепер я — у човні-мрії. Мій човен-мрія називається індуїзмом. Він пливе день за днем. Він пливе Морем Вічності. Його подорожі немає кінця. Його ціль — Безсмертя. Човняр — Всевишній Мрійник. Якщо ви, мої брати і сестри, хотіли б приєднатися до мене, щоб плисти у цьому човні, приходьте. Я ласкаво запрошую вас із молитовно складеними руками, з необмеженою любов’ю й сльозами захоплення. Щоб оплатити проїзд, не потрібно мати долари й центи, нічого подібного. Платою буде ваш відгук, відгук у самих глибинах серця. Щоб примножити радість нашого ентузіазму, сьогодні, доволі несподівано, лунає-відлунює із далеких спогадів голос відважного мрійника. Півтори століття тому той мрійник побачив світ тут, у Лонґ Айленді, у Нью-Йорку. Це Волт Вітмен. Зі своїм посланням універсального “Я” цей поет-провидець приєднується до нас у нашій великій подорожі. Наша перша зупинка — це візит до д-ра Радхакрішнана, одного з великих сучасних філософів. Він говорить про індуїзм:

“Цікаве ставлення індусів до релігії. Коли утверджені інтелектуальні вірування окреслюють відмінності однієї релігії від іншої, індуїзм не встановлює таких обмежень. Інтелект підкоряється інтуїції, догма — переживанню, зовнішнє вираження — внутрішньому усвідомленню”.

Запам’ятавши це, продовжимо досліджувати індуїзм. Безсумнівно, це велика релігія. А також ця релігія проста. Вона не прагне спантеличити людину чи випробувати її інтелектуальні можливості. Не жадає її уваги й не випрошує її прихильності. Те важливе, що хоче індуїзм від людини, — це розуміння її душі. Індуїзм прагне не лише зберегти, а й поширити внутрішню гармонію кожної людської душі, якщо на те буде Воля Бога. Оволодіти усім найкращим, що є у культурах, релігіях і духовній мурості світу та належати цьому — ось чого хоче індуїзм. Попри те, що в індуїзмі тривали періоди інертності, ця релігія не статична. Статична релігія привела б до вихолощення й, зрештою, до смерті. За свою довгу історію індуїзм став емблемою гнучкості, незалежності, творчого мислення й спонтанних новацій як у мисленні, так і в дії. Індуїзм уміє приймати, а також — відхиляти, щоб перебувати з Істиною, біля її Стоп. Індуїзм — це невтомний, зростаючий поклик до Істини. Індуїзм прагне бути суттю всеосяжної духовної панацеї, щоб підтримувати людство. Минуле Індії визначне своїм багатством та розмаїттям. Те саме можна сказати й про її безстрашне теперішнє, яке може й повинне закласти початок золотому майбутньому. Сучасний індуїзм щиро намагається відкрити унікальний спосіб життя, у якому групи людей абсолютно різних расових, історичних, етичних, ідейних і духовних походжень могли б жити у бездоганній гармонії й активно співпрацювати, виконуючи одне завдання — укладення шлюбу між Матерією та Духом. Індія — це країна, яка у своїй найглибшій суті не жадає матеріального, але й не уникає світу. А толерантність, з якою завше асоціюється індуїзм, міцно корениться у жертовності й повному визнанні прав усіх інших людей. Індія діє не з почуття страху й не з почуття вищості. Насправді, індуїзм став самокритичним недавно. Ось чому швидко сходить сонце його вдосконалення. Вірно, сьогоднішній індуїзм має чимало проблем. Вірно й те, що Мати Індія повинна й здатна самотужки вирішити усі свої проблеми. Незламна воля наповнює Бхарат Мата (Матір Індію). Її прогрес, як матеріальний, так і духовний, відбувається блискавично. Найважливіше, однак, є те, що сьогоднішній індуїзм хоче набути нової форми — не за зразком Заходу чи Сходу, Півдня чи Півночі, а за власним Зразком своєї Нескінченності. Тут, у Америці, ми знаходимося у краю свободи — свободи, що живить динамічне мислення й динамічний рух. Там, у Індії, ми знаходимося у краю свободи — свободи духовності, що має велику толерантність, яка живить усі релігії. Тут ми хочемо досягти Бога завдяки швидкому бігу, а там ми хочемо досягти Бога завдяки стрімкому сходженню. Послухаймо відданого індуса. Він говорить, що його батько — Безмовність, а його мати — Сила. Безмовність живить його свідомість. Сила використовує його свідомість. Батьки навчають його дихати повітрям духовної єдності, відчувати цю єдність у кожній людській істоті й насправді у всьому творінні. Батьки навчили його таємниці з таємниць: побачити й відчути світ у повноті й цілісності можна лише завдяки медитації. Вони привели його до усвідомлення, що його життя невід’ємне від людства. У нього немає власної раси й національності. Його релігія — бачення Бога. Він знає, що йому не слід убивати своє нижче “я”, щоб усвідомити Бога. Він повинен просто трансформувати його у своє Вище “Я”. І що ж, погляньте! Ціль кличе його. Воістину, це новий підхід до Істини й нове здійснення Істини. Зрештою, він хоче не лише бачити Бога, а й бути Самим Богом. Отож наш човен пливе, танцюючи в одному ритмі з Богом, вічному й містичному. Ми мрійники. А також реалісти та ідеалісти. Наш човен у сердечній любові жадає доторкнутися до далеких берегів Золотого Заобрійного. Наш човен у спокої душі прагне спілкуватися із Диханням Всевишнього.

Квінтесенція індуїзму

Я виражаю глибоку вдячність вельмишановному раввину Рональду Мільштайну за його сердечне запрошення виступити з бесідою про індуїзм. Це, насправді, великий привілей та велике задоволення звернутися до такої поважної аудиторії. Я надзвичайно радий дізнатися від раввина, що ця синагога ліберальна. Слово “ліберальний” має для мене особливу вагу. Воно означає істину, осяйну й могутню, як сонце, простору, наче всесвіт. Саме завдяки ліберальним поглядам на усі релігійні вірування ми можемо сподіватися досягти толерантності. Толерантність значно допомагає нам покласти край віковим упередженням, породженим невіглаством. А тепер моє серце бажає поділитися з вами кількома важливими думками про індуїзм. Великий мудрець стародавньої Індії, якого звали Бхрігу, хотів випробувати трьох головних богів великої індуської Трійці: Брахму, Вішну й Шіву. Він хотів визначити, хто з них найбільший. Він звернувся до Брахми, не вклонившись йому. Брахма був дуже незадоволеним через те. З такою самою неповагою Бхрігу наблизився до Шіви і шалено розлютив його. Коли ж він прийшов до Вішну, він побачив, що божество спить. Тож Бхрігу наступив ногою на груди Вішну, щоб розбудити його. Божество дуже стривожилось, коли його так грубо розбудили, а тоді негайно стало масажувати стопу Бхрігу, співчутливо запитуючи: “У тебе болить стопа? Як мені шкода”. Так Бхрігу зрозумів, що найбільший із трьох богів — це Вішну. Терпимість, яку виявив бог у цій історії, була не слабкістю, а щедрістю серця. Далі: це сталося завдяки відчуттю єдності. Коли під час сну ми ліктем вдаряємо іншу частину нашого тіла, то ми не сердимося на лікоть, а масажуємо його. Подібним чином і індуїзм прагне ставитися до людства як до одного великого тіла. Індуїзм — це ріка, що тече динамічно й невпинно; індуїзм — це дерево, що росте усвідомлено й божественно. Індуїзм — це різноманіття. Неповторний в індуїзмі аспект Матері. Її благословення — у дітях, яким милі різні поняття про Бога. Одна дитина говорить: “Мамо, особового Бога немає”. “Гаразд, моє дитя”, — відповідає мати. Друга дитина говорить: “Мамо, якщо Бог існує, Він може бути тільки особовим”. “Гаразд, моє дитя”, — каже мати. Третя дитина говорить: “Мамо, Бог є і особовим, і безособовим”. “Саме так”, — мовить мати. І тоді мати говорить їм: “Будьте щасливі, мої діти, будьте щасливі. Тримайтеся власної віри й навчайтеся у ній. Зростайте у ній та завжди будьте вірними своїм ідеалам”. Це, воістину, Материнське Серце індуїзму. Індуїзм дотримується внутрішнього закону життя, який є спільним спадком людства. Коли людина шукає Істину, не має значення, хто вона: теїст, атеїст чи агностик. У індуському ідеалі духовності є місце кожній душі. Визначними є слова Ґанді: “Індуїзм — це невтомні пошуки Істини. Це релігія Істини. Істина — це Бог. Заперечувати Бога — це ми знаємо. Заперечувати Істину — цього ми не знаємо”.

Індуїзм у минулому

Абсурдно вважати, що у сивій давнині Індія виконувала лише одну роль — відречення від світу. Наші предки приймали життя із повною довірою. Вони твердо вірили у те, що життя саме по собі — велика сила. Коли співали наші ведичні прабатьки, вони виражали свою волю жити довго і яскраво:

TACH CHAKS UR DEBAHITAM…

Нехай сотню осеней бачимо ми це осяйне Око, що сходить над нами за наказом Бога. Сотню осеней хай живеться нам; Сотню осеней хай чують наші вуха; Сотню осеней хай мовиться нами добро; Сотню осеней хай високо тримаються наші голови; Так, сотню осеней — і навіть більше. З повною серйозністю вони намагалися збагнути, зрозуміти таємницю життя. Вони приймали землю та її радощі й печалі, надії й розчарування. Понад те, вони хотіли жити як господарі й володарі життя. Ось чому їх спротив злу був безстрашним і безкомпромісним. Вони хотіли, щоб їхні душі цілком належали Всевишньому, й водночас вони прагнули служити Всевишньому у світі. Наші ведичні пращури відкрили, що існує два життя: звичайне життя та вище життя. Вони надавали належного значення фізичній, вітальній та ментальній діяльності, але з тим, щоб увійти у вище, духовне життя, життя більш просвітленого знання, світла й істини. Вони знали, що утвердившись у вищому житті, душа отримає абсолютну підтримку членів своєї родини: тіла, віталу, розуму й серця задля її повного проявлення й вираження. Так став незмінним ідеал особливого знання, який привів би до звільнення прагнучої людської душі. Наші предки були реалістами, які відчували, що спонтанна радість життя годує тіло й зміцнює душу. Вони знали, що секрет росту — свобода. Вони виголошували:

URU NASTANVE TAN…

Дай свободу нашим тілам, Дай свободу нашим оселям, Дай свободу нашому життю. Йшлося про свободу, яка б допомогла розв’язати вузол невігластва. Їхнє прийняття життя було позитивним, а також позитивним було їх стремління до Безсмертя.

Сучасний індуїзм

Легко стверджувати, що минуле Індії величне, а теперішня Індія зовсім не та. Але помилково вважати, що з усього життя Індії варто вивчати лише стародавній індуїзм. Сьогоднішній Індії теж є що дати цілому світові. Світло її душі, незалежно від зовнішнього визнання, грає важливу роль, пробуджуючи серце світу; її вище призначення — надихати людство посланням істини, прощення й універсальної доброти. Індуїзм — це динамічне устремління, наповнене божественністю. У її вічній подорожі самовіддача була самим диханням її життя. Індуїзм — складна система, але йому завжди був і є притаманний особливий тон — тон духовності. Істинний індус горітиме своїми ідеалами, які б приголомшливі й ефемерні зміни не відбувалися, які б могутні й руйнівні сили не діяли. Д-р Радхакрішнан, король філософії, яскраво висвітлив це:

“Коли ламаються рамки старої культури, коли розмиваються стандарти етики, коли ми виходимо із апатії чи прокидаємося від несвідомості, коли у повітрі загальне збудження, внутрішнє хвилювання, культурна криза, тоді здіймається над людьми висока хвиля духовного піднесення, і ми відчуваємо, що на горизонті з’являється щось нове, безпрецедентне, початок духовного відродження”.

Сучасний світ свідомо прагне єднання. Індуїзм навчає, що єднання Індії — це єдність її духовного бачення, її цілісного здійснення. Людство переконується в істині, що матеріальне, інтелектуальне та духовне життя справді можуть бігти пліч-о-пліч, щоб досягти остаточної перемоги Бога тут, на землі.

Індуїзм: його духовне значення

Ідеал індуїзму полягає у тому, щоб бачити все всередині “Я”, а “Я” — всередині всього. Індус вірить, що кожна людина — це свідоме проявлення Бога. Його найбільша таємниця — дух некорисливого служіння. Індус безпомилково відчуває, що Бог проявляє Себе й удосконалює Себе через кожну людську істоту. Кожна душа представляє вид божественності, що відображає Всевишнього. Кожна людина має виконати на землі свою місію, і вона виконує її у вибраний Богом час. Дихання індуїзму — духовність. Що б не робив індус, усе спрямоване до духовності. Вірно, як і всі інші люди, він хоче здійснити усе, що може, тут, на землі. Та важливо те, що він нічого не робить й не може робити за рахунок свого духовного життя. Для нього духовне життя — це єдине життя, здатне, кінець кінцем, увінчати його гірляндою перемоги досконалої Досконалості. У духовному житті люди дуже часто вживають слово “гріх”. Тут я повинен сказати, що індус не має нічого спільного з гріхом. Він розглядає лише дві речі: Невігластво і Світло. За допомогою світла душі він хоче перепливти море невігластва й перетворити своє нижче “я” на вище “Я”. “Tena tyaktena bhunjita” — “Урадуйся відрікшись”. Це життєдайне послання індуських провидців. Те, від чого слід відректися, це колія бажань — не більше й не менше. Відрікшись від усіх земних пут-бажань, ми зможемо відчути смак істинного божественного здійснення. Я вже сказав, що дихання індуїзму — це духовність. У духовному житті важливу роль відіграє контроль над почуттями. У такому випадку постараймося чіткіше зрозуміти функцію почуттів. Відданий індус відчуває, що його почуття не повинні придушуватись. Почуття — це його іструменти. Їх допомога незамінна. Почуття повинні діяти на повну силу заради божественної мети — всездійсненної, всеосяжної цілісності. Лише тоді зможе зійти зоря істинної божественності у людському житті. Самопотурання завершується гірким розчаруванням. Бідолашне людство! Воно так непомірно користується тілесними задоволеннями й розтринькує їх. Напевно ні в чому в житті людина так не втрачає міру, як у самопотуранні. На жаль та на превеликий її подив, швидше, ніж вичерпаються тілесні задоволення, вичерпається до краплі саме її життя, перетворившись на пустелю. Давно пора тваринному в людині уступити місце божественному. Тваринне не завойовує. Воно вбиває. Духовність — це всеосяжна любов. Ця любов підкоряє людину й дає ій усвідомити свою істинну внутрішню божественність, щоб людина змогла відбутися й стати бездоганним каналом проявлення Бога. Цю любов чи цей любовний зв’язок людина може створити всередині себе, щоб пов’язати чи поєднати себе з іншими людьми, співвітчизниками, іноземцями. Ось що відчуває відданий індус. Немає руху — немає прогресу. Рух потребує наставництва. Наставництво — це знання. Проте людині слід знати, що ментальне знання може допомогти лише певною мірою. За його допомогою не наблизитися до Мети. Саме знання душі дарує людині усвідомлення Бога. Роберт Браунінґ сказав:

“Такими вільними ми здаємося, Та як міцно закуті наші кайдани”.

Людина прив’язана до обмеженого, але обмежене не може зв’язати її. Людина відреклася перед часом і простором. Але ні час, ні простір не змушував її відректися. Людина намагається заволодіти красою обмеженого. Вона гадає, що зробить це, якщо прив’яже себе до обмеженого. На жаль, замість того, щоб стати володарем, вона сама стає володінням. Час і простір зваблюють її. Людина вважає, що зможе заволодіти ними через відречення. Вони із задоволенням приймають її відречення. А вона потрапляє у їх немилосердне володіння. Володіння — це не єдність; завоювання — не союз. Бачення індуїзму — це єдність у різноманітності. По-перше, індуїзм з любов’ю обіймає усі елементи іншого походження; по-друге, він намагається засвоїти їх; по-третє, він намагається розширитися до цілого, щоб служити людству й природі. Воістину, це ознака значущого й динамічного устремління його життя.

Індуїзм: подорож душі Індії

Індуїзм — це внутрішнє переживання; це переживання душі. Індуїзм — не релігія. Це культура: культура самодисципліни, духовна культура. Слово “релігія” насправді відсутнє у словнику індуса. У його словнику є “дхарма”. Дхарма, безсумнівно, включає релігію, але вона значно виходить за межі звичного розуміння релігії. Дхарма означає внутрішній код життя, глибший сенс людського існування. Слово “дхарма” походить із санскриту, утворене від кореня “дхрі” — дотримуватися. Те, чого дотримується людина, — це її внутрішній закон. Цей внутрішній закон — це божественне, всездійсненне переживання, що звільнює людину від пут невігластва навіть під час її перебування на землі. З іншого боку, слово “релігія” походить від латинського “ligare”, що означає “зв’язувати”. Стародавні римляни вбачали у релігії силу, здатну зв’язувати й контролювати людину. Та древні індійські провидці вважали, що релігія — ні, дхарма — повинна звільнити людину від того, що її зв’язує, тобто від її власного невігластва. Пробуджена свідомість людини повинна покласти край невігластву або, точніше кажучи, повинна трансформувати невігластво у знання Істини. Шрі Ауробіндо говорить:

“Дхарма — це індійське поняття, у якому права й обов’язки втрачають свій штучний антагонізм, породжений точкою зору світу, де в корені дії лежить корисливість, і відновлюють свій глибокий вічний союз. Дхарма — це основа демократії, яка повинна бути визнана в Азії, бо у цьому полягає відмінність між душею Азії та душею Європи. Еволюція Азії здійснюється завдяки Дхармі — у цьому її таємниця”.

У стародавні часи індуїзм був відомий як Ар’я Дхарма. Доволі дивно, але навіть сьогодні люди напевно не знають, з якої частини земної кулі прийшли арії в Індію. Дехто, насправді, вважає, що арії ніколи не приходили туди звідкись. Свамі Вівекананда очолює список тих, хто у це твердо вірить. Походження слова “індус” доволі дивне. Воно тісно пов’язане з рікою Шинду, сучасним Індом. Та стародавні іранці, які бажали називати аріїв за назвою ріки, біля якої ті проживали, вимовляли її “Інду”. Мабуть, аріям сподобалася ця назва, і ми, їхні нащадки, надзвичайно пишаємося назвою “Інду”. Індуїзм, чи Інду Дхарма, заснований на духовних вченнях індуських провидців. Індуські шастри чи писання, які направляли життя й поведінку індуса, просвітлені, наповнені світлом й енергією священного вчення цих древніх провидців. Існує чимало індуських шастр. Кожна з них робить свій потужний, особливий внесок у ціле. Найстаріші, найперші серед них Веди. Вони вважаються найдревнішими писаннями, що з’явилися на початку цивілізації. Інші писання походять від Вед. Веди мають іншу назву — Шруті — “почуте”. Така назва існує тому, що вони основані на прямому одкровенні. Авторитет Вед спирається на пряме внутрішнє духовне переживання, що походить від божественної Реальності. У глибині свого серця індус відчуває, що сумніватися у внутрішньому переживанні Ведичних пророків означає сумніватися у самому існуванні Істини. “Від” — “знати” — це санскритський корінь слова “веда”. “Веда” фактично означає Знання Бога. Як безмежний Бог, так безмежне Його Знання. Із здивуванням та захватом ми спостерігаємо у Ведах те, що відкриття Істини безмежно важливіше за відкривачів Істини. На жаль, сьогодні усе відбувається навпаки. Є чотири Веди: Ріґ Веда, Сама Веда, Яджур Веда й Атхарва Веда. Кожна з них складається із двох частин: Самхіти й Брахмани. Самхіта складається з гімнів або мантр, а Брахмана тлумачить їх значення й вірне застосування. Усі інші індуські шастри, які не ввійшли до Вед, називаються Смріті. “Смріті” буквально означає “те, що запам’яталося”. Смріті плекають відчуття великої вдячності Ведам. Вони пишаються тим, що зобов’язані своїм авторитетом Ведам — і тільки Ведам. Традиційно Смріті мають великий авторитет у закладенні соціальних і сімейних законів, курсуючи між берегами Відхі, приписів, та Нішедхи, заборон у індуському суспільстві. А тапер звернімо увагу на Упанішади. “Упа” означає “біля”, “ні” означає “внизу”, “шад” означає “сидіти”. Упанішади стосуються учнів, які сидять біля стоп свого учителя й отримують духовні уроки. Упанішади — це частина Вед, що містить філософські роздуми. Їх ще називають Ведантою, кінцем Вед. Для цього є дві причини. Перша: вони справді знаходяться вкінці Вед; друга: вони містять духовну суть Вед, яка є чистим Світлом і Захватом. Точна кількість Упанішад наразі невідома. Віддано збережено сто вісім. Найважливішими з них є Іша, Кена, Катха, Прашна, Мундак’я, Айтарея, Чандоґ’я, Бріхадаран’яка й Шветашватара. Усвідомлення Бога — у медитації і зовсім не у книгах. Це найвища таємниця Упанішад. В Упанішадах мудреці й провидці просили своїх учнів медитувати, тільки медитувати. Вони навіть не радили своїм послідовникам покладатися на Веди як на допомогу в усвідомленні Бога. “Медитуйте — і Брахман буде ваш! Медитуйте — і Безсмертя буде вашим!” Коли розпочинається подорож людської душі, провидці в Упанішадах виголошують: “Uttisthata jagrata” — “Прокинься, вставай і не зупиняйся, поки не досягнеш Мети!” Коли подорож завершується, ті самі провидці заявляють: “Tat twam asi” — “Ти єЦе”. Тепер перейдімо до Сад-Даршани, Шести Систем Індійської Філософії. Це різні школи думки, згодом представлені кількома індуськими мудрецями. Система мудреця Джайміні називається Пурва Міманса; інші — це Уттар Міманса В’яси або Веданта, Шанк’я Капіли, Йога Патанджалі, Н’яя Ґотами та Вайшешіка Канади. Якщо спочатку вивчити систему думки Н’яя, то буде легше осягнути інші. Усі Шість Систем були написані у формі сутр або афоризмів. Мудреці робили таким чином, тому що вони хотіли не тлумачити філософію, а виразити свої душезворушливі одкровення якнайстисліше, щоб закарбувати їх у пам’яті шукача. З плином часу афоризми густо обросли замітками й одягли міцну броню коментарів. Пора нам запросити професора Макса Мюллера приєднатися до нашої великої подорожі:

“Якби я мав визначити країну, наділену найбільшими багатствами, могутністю й красою, яку лише може дати природа, — місцями це просто рай на землі, — оглянувши цілий світ, я б вказав на Індію… Якби мене запитали, під яким небом людський розум найповніше розвинув деякі із своїх кращих обдарувань, найглибше обміркував найбільші проблеми життя й знайшов для певних із них вирішення, що варті уваги навіть тих, хто вивчав Платона й Канта, — я б вказав на Індію. А якби я мав запитати у самого себе, з якої літератури ми у Європі — ті, хто виріс майже виключно на думках греків, римлян та однієї із семітських рас — євреїв, можемо взяти коректив, якого вкрай не вистачає, щоб зробити своє внутрішнє життя більш досконалим, повним і універсальним та, по суті, більш істинно людським життям, не просто життям, а преображеним, вічним життям, — я б знову вказав на Індію”.

Крокувати королівським шляхом Шести Систем складно. Це шлях для освічених, для небагатьох вибраних. Більшості необхідний простіший шлях. Саме тут підходять Пурани. Пурани навчають нас індуської релігії натхненними оповіданнями, що змушують замислитися, анекдотами й притчами. Пурани представляють індуїзм простим, цікавим, захоплюючим й переконливим способом. Основна відмінність Вед і Пуран полягає в тому, що Ведичні боги уособлюють космічні атрибути Єдиного, а боги Пуран — Його людські атрибути. Тепер “Бхагават Ґіта”, Небесна Пісня вимагає нашої негайної уваги. Це писання неперевершене. “Ґіта” — це дихання-життя індуїзму. “Ґіта” не лише говорить нам, що потрібно усвідомити Бога, а й говорить, як це зробити. “Ґіта” представляє три основні шляхи, які ведуть до усвідомлення Бога: Карма Йога, шлях дії; Джнана Йога, шлях знання; Бхакті Йога, шлях відданості. Емоційна відданість та філософська неприв’язаність не лише можуть, ай повинні йти пліч-о-пліч, щоб здійснити Божественне тут, на землі. Це високе вчення “Ґіти” незрівнянне. Відданий індус, не вагаючись, скаже, що “Ґіта” є втіхою усього його життя й буде йому втіхою у час смерті. Деяким людям нестерпні наші ритуали й обряди. Вони вважають їх просто примітивними виставами, що збивають з пантелику. Але критикам нічого не залишиться, як змінити свою думку, коли вони дізнаються, чому ми здійснюємо ритуали. Зайве казати, що ми хочемо, щоб духовність направляла наше життя, як внутрішнє, так і зовнішнє. Без чистоти розуму не може бути істинної духовності. А для тих, хто прагне чистоти, проведення ритуалів часто є неоціненною необхідністю. Нам відомо, що коли розум наповнений чистотою, сходить зоря просвітління. Тонкі істини, що знаходяться за межею досяжності наших відчуттів, через чистий розум безпосередньо входять у нашу свідомість. Участь у ритуалах дуже сприяє цьому процесу. Вірно, ритуали — це зовнішнє. Але нам слід знати, що саме зовнішнє доносить істину до людини. Кінець кінцем, ритуали торкаються самої серцевини нашої свідомості. Кожен аспект життя індуса пронизаний ритуалами. Обряди також популярні ще з часів Атхарва Веди. Обряди, виконані з внутрішнім спонуканням та серцем устремління, можуть суттєво допомогти нам здолати ворожі сили, відвернути несказанні нещастя й здійснити життя у божественній повноті. Страх духовного падіння загрожує нам лише тоді, коли ми використовуємо обряди чи, скоріше, магічні, малі обряди задля егоїстичних, небожественних цілей. Коротко про образи й символи. Ми не поклоняємося образам і символам. Ми поклоняємося духу, що стоїть за ними. Цей дух — Бог. Це так просто — відчути присутність Бога у конкретній формі та через неї. Через форму можна йти до Безформного; через обмежене — до Нескінченного. Ми поклоняємося природі. Інші сміються з нашого дивацтва. Ми сміємося з їхнього невігластва. Чому ми поклоняємося природі? Бо ми відкрили істину. Ми відкрили істину, що Бог проявляє Себе не лише через природу, ай як природа. “Прекрасне — це радість вічна,” — сказав Кітс. Краса — це душа. Душа — сама радість. Шукач-індус не може відокремити устремління природи від краси і радості душі. Устремління природи й захват душі утворюють разом вселюблячу, всеосяжну і всездійсненну досконалу Досконалість. “Погляньте, це вершина безглуздя індусів!” — говорять критики. “Бо з усього Божого творіння індусам конче поклонятися тваринам, деревам, навіть зміям та камінню”. О лихо, коли вже ці “мудреці” пізнають, що ми не поклоняємося камінню, зміям, деревам і тваринам як таким. Те, що ми робимо, дуже просте, пряме й спонтанне. У всьому цьому ми поклоняємося Всевишньому — не більше і не менше. З таким ставленням індус жадає поклонятися кожномупрекожному об’єкту в світі — від найбільшого до найменшого. Поговоримо про кастову систему, яка є предметом невичерпної критики. Що таке каста? У найглибшому значенні цього слова це союз у різноманітності. Немає різноманітності — немає ознак життя. Для космічної еволюції різноманітність дуже важлива. Неможливий однаковий фізичний, вітальний, ментальний чи духовний розвиток усіх людей. І ця однаковість не мусить бути. Найважливіше, щоб кожній людині було надано безмежні можливості й свободу розвитку у її власному темпі росту. Цей високий ідеал містить лише одну ідею: служити й приймати служіння. У цьому ідеалі кожна людина по праву має своє місце. До кастової системи слід ставитися як до частин свого тіла. Мої стопи зовсім не поступаються моїй голові; одне доповнює інше. Браміни (священники, учителі й законодавці), кшатрії (царі й воїни), вайш’ї (торговці, ремісники й землероби) та шудри (робітники, слуги, помічники) — усі пов’язані взаємним служінням. Каста — не поділ. Вона містить у собі таємницю вірного розуміння. Саме завдяки вірному розумінню ми повністю відбуваємося. Індус відчуває цю розсудливу істину. Істинний індуїзм відмовляється від будьяких поділів і відокремлень. Він мріє про Всевишню Істину у абсолютній волі, бездоганній справедливості, всеосяжній любові та найвищій індивідуальній свободі у безумовному служінню людству. Індуїзм шанує усі духовні постаті світу. У їхніх вченнях він визнає велику гармонію. Віками небо Індії шле повідомлення Спокою, Любові й Істини. Індуїзм плекає й підтримує синтез усіх релігій світу. Більш того, індуїзм завжди стверджував, що вершина життя не у тому, щоб належати до якоїсь конкретної релігії, ау тому, щоб перерости з релігії в усвідомлення Вічної Істини та життя у Ній. Індуїзм втілює певні ідеали, високі й незаперечні. Ці ідеали живуть і ростуть, ростуть і живуть всередині нас. Саме тому індуїзм і досі є живою силою. Він живе, щоб направляти. Він направляє, щоб жити. Пізнати індуїзм означає відкрити Індію. Відкрити Індію означає відчути Дихання душі. Відчути Дихання душі означає стати єдиним з Богом.

Індія: її свідомість і світло

Яке послання має Індія для цілого світу? Духовність. Що таке духовність? Це природній спосіб істини спілкуватися із Заобрійним тут, на землі. Що абсолютно визначне у володінні Індії? Її душа. Індія живе у душі, від душі і для душі. Де може світ виявити справжню природу Індії? У царині недремного Духу. Що робить унікальною історію Індії? Предивовижна, незвична нерозривність рядів її духовних шукачів та Учителів. Чого навчає індійська духовність? Вона навчає світ перемагати зло нижчої природи й виходити за межі добра вищої природи. Чого бажає Мати Індія? Вона бажає раз і назавжди здолати людський шлях та, завдяки докорінній зміні самої себе, ступити на вічно динамічний шлях Бога. Релігія, якою б потужною вона не була, не є і не може бути посланням Індії. Послання Індії — усвідомлення свого “Я”. Досконала істина релігії Індії полягає у її зовнішньому та внутрішньому усвідомленні Єдиного, що є, Єдиного, що перебуває у процесі становлення. О світе, крокуючи шляхом, що веде до найглибших куточків твого серця, ти, на свій подив, виявиш, що Мати Індія — це все, що завгодно, тільки не страх перед Богом. Що ж таке тоді Мати Індія? Любов до Бога; вона — це душа, що любить Бога у всеосяжній мрії і всеосяжному здійсненні Істини Бога. Душа Індії відчуває, що задовольнятися інтелектуальними теоріями означає задовольнятися половиною їжі, яка фактично необхідна, щоб бути здоровим. Повноцінну їжу забезпечує, власне, усвідомлення. Якщо людина прагне усвідомлення, медитація й зосередження стають надзвичайно важливими. Індійська філософія у своєму найвищому сенсі — це ніщо інше як практичне усвідомлення Істини. Між Баченням Ведичних пророків та душею Індії, між індійською духовністю та остаточним духовним звільненням світу відстань не більша за дефіс. Кажуть, що Індія давно-предавно втратила Молочний Шлях своєї величі. Але ми знаємо, що сьогодні вона має колосальну надію, що захмарене небо нарешті проясниться, і міріади світил відкриються знову. Які були основні причини падіння Індії? Індія нехтувала свідомістю тіла й сторонилася матеріального життя. Вона звузила свій світогляд й застрягла у застарілих ритуалах минулого. Вона намагалася зберегти загниваючу оболонку древньої культури, тим часом вбиваючи свій живий, зростаючий дух. Індія отримала печать приречення у той день, коли вирушила цим шляхом. У день, коли Індія відкинула ці тенденції й прийняла життя у всіх його динамічних аспектах, вона почала підніматися. Індія остаточно підніметься тоді, коли почне покладатися на саму себе. Вона чудово знає, що не зможе досягти своєї мети, якщо постійно залежатиме від іноземної допомоги. Найкраща допомога — самодопомога. Самодопомога — це замаскована допомога Бога. Всередині себе Індія має голос, той самий всездійсненний Голос Бога. Їй просто потрібно слухати цей Голос і підкорятися Йому. Що насправді означає звільнення індійської жінки? Це означає, що вона більше не повинна бути відсторонена від освіти. Окрім традиційних священних знань минулого, вона повинна мати вільний доступ до сучасного всесвітнього знання. Належна освіта допомагає нам жити у інтегральній досконалості, яка є самою суттю нашого існування на землі. Індійським жінкам повинна бути надана повна можливість розвивати й проявляти цю досконалість. Звільнення індійської жінки також означає, що вона не повинна утискатися чоловіком та зазнавати його домінування. Вона повинна бути вільною, щоб бути собою, незалежною у своїх правах, сильною і впевненою, істинною супутницею чоловіка, а не його служницею й кріпачкою. Вона знову повинна стати тою, якою вона була у Ведичній Індії — поважною й рівноправною громадянкою, славним доповненням чоловіка. Сьогоднішня Індія зазнає злиднів. Та завтрашня Індія процвітатиме. Вона стане могутньою хвилею надії й віри. Кожна її думка буде пронизана новим баченням. На її горизонтах з’являться безмежні можливості. Її жертовність зведе міцнішу опору для людства. Вона носитиме у собі як націоналізм, так і інтернаціоналізм, ставши істинним символом духовності в дії. Індія, завдяки своїй духовній силі, матиме величезний вплив на майбутні поколінння. Це не уявлення, а провидіння у дії. Індія і тільки Індія — головний нерв світу устремління. Сила Індії не у її руках, а у її серці. А ще більше — у її пророчому баченні. Індія говорить світові, що єдина сила, здатна підкорити світ, це усвідомлення єдності. Індія — це шукач Абсолюту. Найвище благо життя — це ідеал Богоусвідомлення. У її серці горить вогонь любові до Бога; у її розумі — служіння людству, що спить. Поглинута бажаннями й спокусами Європа ринула в Індію по її казкові багатства. Це вірно. Та також абсолютно вірно й те, що душа Європи прийшла до Індії з духовним пошуком та прихованим спонуканням відкрити, що таке, насправді, Індія. Індія має три види зброї підкорення світу: Ненасилля, Спокій і Мудрість, яка говорить, що вона — у Всьому, а Все — у ній. Індія вибирає характер. Та їй слід відчути, що їй також необхідна особистість. Мати Індія боїться не атомних бомб, а амнезії-самозабуття своїх дітей. Неймовірно, як досконало примирила у собі Мати Індія двох найбільших антагоністів: відречення та епікурейство. Досконалість — це був вибір греків. Пропорційність — це був вибір римлян. Універсальність — це вибір індійців. Індія — це голос, що ніколи не тремтить. Її істину не може змусити замовкнути грізна темрява віків. Її серце вічно оспівує єдність людства. Індія — це поклади древньої, вічної мудрості, які приваблюють кожного. Індія — це також універсальна скарбниця вічно зростаючої мудрості, і їй призначено бути центром та рушійною силою трансформації світу.

Схід та Захід

Схід говорить: “Я бачив Обличчя Бога. Тепер я повинен побачити Його Стопи”. Захід говорить: “Я бачив Стопи Бога. Тепер я повинен побачити Його Обличчя”. Схід говорить: “Я бачу Трансцендентність Бога”. Захід говорить: “Я бачу Імманентність Бога”. Схід вважає, що життя — це постійний ріст від матерії до духу. Захід вважає, що життя — це постійний ріст від простого матеріального життя до складного та постійний науковий розвиток. Байдужий Схід вважав, що йому нічого прислухатися до Заходу. Гордий Захід гадав, що йому нічого повчитися у Сходу. Згідно з думкою Сходу, Захід далекий від божественності. Згідно з думкою Заходу, Схід ледачий. Не буде перебільшенням говорити, що Схід страшенно боїться динамічного життя. Так само й Захід страшенно боїться самоти через самоврівноваження. Сходу, мабуть, не вистачає ретельності, детальності й точності. А Заходу не вистачає широти, просторості й універсальності. Сходу бракує земного, практичного інтелекту. Заходу бракує незрівнянного усвідомлення свого “Я”. Схід відчуває, що істинне здійснення життя полягає в оволодінні своїми внутрішніми рухами. Захід відчуває, що істинне здійснення життя полягає в оволодінні світом. Смирення й відданість — природжені дари Сходу. Чесність і відвертість — природжені дари Заходу. Поєднання цих чотирьох сил створило б ідеальну людину. Схід хотів підкорити світ в ім’я свободи. Захід хотів підкорити Схід в ім’я торгівлі й релігії. Схід має контроль над Духом. Захід має контроль над Матерією. Дух — це творче, свідоме буття. Що таке Матерія? Усе, та тільки не мертва механічна субстанція. Матерія — це енергія, що вібрує й навмисно приховує у собі життя й свідомість. Людина Сходу задоволена, живучи за принципом: “Нехай я живу непомітним, невідомим і помру неоплаканим”. Можна б ще додати: “Нехай усе відбувається без надто великих зусиль”. Тоді як людина Заходу бажає повного вираження своєї індивідуальності. Вона хоче створити для себе сильне й впливове становище у своєму власному світі. Багатовіковий досвід духовного життя Сходу навчив його внутрішньої рівноваги й незворушності в роботі. Він може відсторонитися від розчарування, схвильованості, роздратування через дрібниці та усього, що розхитує внутрішній баланс, і, налаштувавшись на спокій, продовжувати далі. Це те, що Заходу ще доведеться навчитися. Інтенсивний досвід матеріального прогресу Заходу навчив його бути об’єктивним у роботі. Він навчив його триматися подалі від фаворитизму, кумівства й інших особистих міркувань у виконанні необхідної роботи. Він може робити роботу заради самої роботи, швидко й ефективно, з найбільшою людською потугою, яка може бути. Це те, що Сходу ще доведеться навчитися. Індійська філософія у своїх витоках — це пошук найвищої Істини. Лише Реальність, що знаходиться за межами відчуттів, здатна втамувати внутрішню спрагу Сходу. Європейська філософія у своїх витоках — це розгляд ідей через критичний розум. Досі інтелектуальних розмірковувань було достатньо, щоб наситити голод Заходу. Саме тепер Схід та Захід усвідомили необхідність союзу між Розумом і Духом. Схід та Захід можна сприймати як два ока одного тіла. Інші людські поділи й відмінності — расові, культурні й мовні — приречені на зникнення з людської свідомості, коли вона наповниться супраментальним Світлом і Силою. Це неминучий наслідок Часу Бога, який сходить над цілим світом. Залишиться різноманітність, збагачена й розвинута у повній мірі. Та ця різноманітність не перешкоджатиме загальній свідомості. Навпаки, вона благополучно й гармонійно вливатиметься у неповторне ціле. Людство буде справжньою сім’єю у найповнішому значенні цього слова, відомого та досі невідомого. Відгук на нове Світло неодмінно перевершить людські сподівання. Пробуджена людська свідомість явно тягнеться до Божественного. Ця смужка світла найбільш обнадіює у оточуючій непевності сьогодення. Це мить єднання не лише рук, ай розумів, сердець та душ. Над усіма фізичними й ментальними бар’єрами Сходу й Заходу, над національними і навіть індивідуальними стандартами високо замайорить стяг Божественної Єдності.

Подається за виданням:  Шрі Чинмой, Йога та духовне життя. Подорож душі Індії. – , Центр Шрі Чинмоя, Київ, 2017